Олена була коханкою. Їй не пощастило у шлюбі. Досиділа в дівках до тридцяти років, а потім все ж таки вирішила знайти собі чоловіка.
Що Богдан одружений, спершу не знала, але згодом він і сам перестав приховувати цей факт, як тільки зрозумів, що дівчина до нього прив’язалася та закохалася. Та жодного докору Олена не висловила Богданові. Навпаки — лише себе лаяла за ці стосунки та за свою слабкість до нього. Вона почувалася неповноцінною, адже не знайшла собі належного чоловіка, а час уже йшов. Хоч, якщо придивитися — дівчина була непоганою: не красуня, але симпатична, трохи повненька, що, мабуть, додавало їй віку.
Стосунки з Богданом були безперспективними. Залишатися коханкою Олені не хотілося, та й кинути його вона не могла. Було страшно опинитися самій.
Одного дня несподівано завітав до неї рідний брат, Тарас. Він був у місті проїздом, у відрядженні. Забіг до сестри на кілька годин — давно не бачились. Обідали на кухні, балакали, як у дитинстві, про те й про це, про теперешнє життя. Розповіла Олена братові про своє особисте. Розповіла все як є, трохи поплакала.
Тут зайшла до Олени сусідка — покликала на хвильку оцінити нові покупки. Дівчина відлучилася на двадцять хвилин. Саме тоді пролунав дзвінок у двері. Тарас пішов відчиняти, думав, що Олена повернулася — адже двері не зачиняли. На порозі стояв Богдан. Брат одразу здогадався, хто це.
— Олена вдома? — Богдан не знайшов кращих слів.
— У ванній, — швидко відповів Тарас.
— Вибачте, а ви їй хто доводитеся? — не міг опам’ятатися Богдан.
— А я її чоловік. Цивільний. Поки що… А ви з якою метою цікавитесь? — Тарас підійшов ближче і вхопив Богдана за комір. — Чи не ти той одружений ходок, про якого мені Олена розповідала? Слухай сюди. Якщо ще раз тебе тут побачу — спущу зі сходів, зрозумів?
Богдан, вирвавшись із рук Тараса, швидко подався вниз.
Незабаром повернулася Олена. Брат розповів про візит її коханця.
— Що ти наробив? Хто тебе просив?! — заплакала Олена. — Він більше не повернеться.
Вона сіла на диван і сховала обличчя в долонях.
— Саме так, не повернеться — і це добре. Годі сльози лити. В мене для тебе є чудовий варіант. У нашому селі є удовець. Жінки йому спокою не дають, а він поки всіх відшиває. Ніби хоче побути сам. Ось що. Після відрядження я знову заїду — будь готова. Поедемо в село разом. Я вас познайомлю.
— Як так? — здивувалася Олена. — Ні, Тарасе, я не можу так. Невідомий чоловік. І що це я приїду… Соромно. Ні.
— Соромно спати з чужим чоловіком, а не познайомитися з вільним. Ніхто тебе до нього в ліжко не тягне. Поедемо, кажу ж тобі, адже у Люби день народження.
Через кілька днів Олена й Тарас вже були в селі. Дружина Тараса, Люба, накрила стіл у садку біля лазні. На сімейне свято прийшли сусіди, друзі та товариш Тараса — удовець Олесь. Сусіди вже давно знали Олену, а з Олесем вона бачилася вперше.
Після щирих посиденьок дівчина повернулася до міста. Вона подумала, що Олесь був дуже тихий, скромний. «Мабуть, ще переживає за дружину. Бідолашний… Мало таких чутливих чоловіків».
За тиждень, у вихідний, у двері постукали. Олена нікого не чекала. Вона відчинила й аж здивувалася: на порозі стояв Олесь із пакетом у руках.
— Дозвольте, Олено, я проїздом. На ринок завітав. Подумав — відвідаю вас, адже ми ж знайомі, — сором’язливо промовив він.
Дівчина запросила зайти. Її здивування не минало, але вона запропонувала чаю, починаючи розуміти, що його візит — не випадковість.
— Ну що, все купили, що треба? — запитала Олена.
— Так, решта в машині. А це вам.
Він дістав із пакета невеликий букет тюльпанів і простягнув їй.
Олена взяла квіти, і очі їй засяяли. Вони сіли пити чай на кухні, розмовляючи про погоду та ціни на ринку. Коли чай закінчився, Олесь подякував і зібрався йти. У передпокої він повільно надів піджак, зашнурував черевики. А потім, вже на порозі, раптом обернувся:
— Якщо зараз піду і не скажу — не пробачу собі. Олено, я весь тиждень лише про вас і думав. Чесно. Ви мені запали в душу. Ледь дочекався вихідних. Ось і приїхав. Адресу в Тараса взяв…
Олена почервоніла й опустила очі.
— Ми ж так мало знаємо одне одного…
— Це нічого, нічого. Головне — я вам не огидний? А можна на «ти»? Я розумію, що не подарунок. До того ж у мене дочка восьми років. Зараз вона у бабусі.
Олесь хвилювався, руки його тремтіли.
— Дочка — це добре. Це щастя, — промовила Олена з ноткою мрійливості. — Завжди хотіла дівчинку.
Олесь, підбадьорений цими словами, взяв її за руки, притягнув до себе й поцілував.
Після поцілунку він подививсяОлена зітхнула, притулившись до його грудей, і вперше за останні роки відчула, що нарешті знайшла те, чого так довго шукала.
