**Щоденниковий запис**
У село приїхала нова родина. Якраз збудували нову школу. Старий директор пішов на пенсію, а новим став Роман Іванович із дружиною-вчителькою математики та дочкою Олесею, пятнадцяти років.
Олеся зовсім не нагадувала місцевих дівчат, тому всі хлопці обертали на неї очі, а місцеві дівчата злісно шипіли. Приїжджа завжди ходила охайна, з туго заплетеною косою, черевички чисті навіть восени, коли селом було брудно, вона мила їх у калюжі, а потім увійде до школи.
«Олесі більше нічого робити, у воді миється», насміхалися над нею дівчата, але потім і самі почали мити черевики.
Адже бачили хлопцям подобається акуратність.
У селі жив Микола, йому вже шістнадцять. Виснажливий, високий хлопчина, що пішов із школи після восьмого класу. Працював косив сіно з чоловіками, склавши стіжки так упорядковано, що жінки тільки дивувалися.
З дівчатами він не церемонився з чотирнадцяти міняв їх, як рукавички, а з шістнадцяти вже завалював під стогами. Та все змінилося, коли він побачив Олесю. Вона йшла з матір’ю до крамниці така витончена, немов із міста.
«Що за диво тут зявилося?» скривився Микола, питаючи в свого друга, рудого Юрка.
«Та це нові, батько її директор школи, а це Олеся, донька, і мати вчителька з математики».
І тоді Микола пропав. Забув усіх дівчат, наче їх і не було. Вперше в житті зрозумів, що таке кохання.
Зима. Річка замерзла, дітвора каталася на ковзанах скріплені мотузками до валянок «снігурочки». Але раптом на льоду зявилася Олеся у справжніх ковзанах, граціозна, як лебідь. Діти завмерли, дивлячись, як вона виписує візерунки.
Микола не бачив, як вона вийшла, але почув крики: «Рятуйте!». Біля протилежного берега в ополонці хтось тонув.
«Олеся втопиться!» кричали діти.
Митями Микола кинувся на лід, скинув свиту, повзком дістався до води. Витягнув її ременем, взяв на руки й поніс додому.
Ввечері до нього прийшла мати Олесі.
«Миколо, дякую тобі, промовила вона. Донька просить, щоб ти зайшов. Лежить із температурою».
Він заходив щоМикола заходив щовечора, слухав її мрійливу бесіду, а коли пішов у армію, обіцяла чекати але війна зламала його, і він не наважився повернутися калікою, а через роки, коли доля знову звела їх у старому селі, вони нарешті сказали один одному те, що тримали в серцях усі ці роки.
