— Пане, ви мою машину зачепили! — на тротуарі стояла струнка жінка, закутана в білу шубку.
— Паркуватися треба як слід, — буркнув Андрій. — А то купуєте права, а потім створюєте аварійні ситуації. Я б взагалі жінкам права не видавав!
— Ви ж бачите, що скрізь сугроби. Куди, на вашу думку, мені було поставити авто? На он ту купу? — жінка тонкими пальцями показала на величезний сугроб. — Я дзвоню в ДАІ!
Запал Андрія миттєво згас. У нього вже був один штраф за перевищення швидкості цього місяця. А тепер ще й це.
— Я теж колесом вліз у сугроб. Зрозумійте, я ж ненавмисно.
— І що ви пропонуєте? — холодно запитала жінка.
— Пропоную вирішити питання на місці.
— Ні. Справа принципу. Я проти мізогінії.
— Проти чого?
— Проти ненависті до жінок!
— Гаразд, визнаю, що був неправий, — промовив крізь зуби Андрій. — Запропоную оплатити вашу… подряпину. Плюс додам за моральну шкоду. Скільки ви хочете?
Після довгих перемовин жінка таки здалася. Андрію навіть здалося, що вона спеціально тягнула час, щоб вибити з нього більше грошей. Він віддав круглу суму, щоб уникнути проблем.
Андрій важко зітхнув. Знову в мінусі. А ще у Софії День народження, а він не встиг купити подарунок.
Відкрив банківський додаток: на рахунку всього три тисячі. До авансу ще тиждень. Нічого не залишалося — треба позичати. Він подзвонив найкращому другові.
— Брате, сам на нулі, — сказав Василь. — А чого ти їй стільки віддав? Жінка явно з грошима. З такими тільки через поліцію. Або міг оформити європротокол — швидко, страхова сама б порахувала. Ти ж не втік.
— Блін, я ж машину продавати збирався. А в поліції цю подряпину в базу внесуть. Потім доводи, що авто не було в аварії. У тебе немає знайомих, хто міг би позичити? На тиждень. У Софії свято. Без подарунка не можна, сам розумієш.
— Ну так, до такої, як Софія, з однією листівкою не прийдеш, — засміявся Василь. — Але позичати ні в кого, точно. Вибач, братан.
Андрій засунув телефон в тримач, трохи відчинив вікно й задумався. Минула година, як жінка в білій шубі зникла за рогом, а він досі сидить на цій проклятій парковці. Він справді намагався бути обережним, але колесо влетіло в крижаний горб, і машину рвонуло, торкнувшись сусіднього авто.
І тут його осяяло: у нього ж десь завалялася кредитка. Як він міг забути? Рішення прийшло несподівано, і хлопець оживився. Він одразу поїхав до ювелірного магазину за тими сережками, що придивив для Софії.
Ввечері Андрій стояв перед дверима квартири, але не наважувався подзвонити. У руці він стискав невеликий букетик польових квітів, а в кишені куртки лежала коробочка з ювелірного.
Рік тому він підійшов до Софії вперше, але не очікував, що вона відповість взаємністю. Адже вона була птахом високого польоту: батько — співвласник великого торгового центру в місті, а мати володіла трьома салонами краси. Софія була з дуже заможної родини. Батьки купили їй квартиру, перед дверима якої тепер стояв Андрій, боячись увійти.
— З Днем народження, кохана! — Андрій одразу протягнув дівчині подарунки.
— Привіт! Дякую, любий, — Софія поцілувала його в щоку. — О Боже, це ж ті самі?
— Так… — зніяковів Андрій.
— Ти божевільний! Вони ж дорогі, — прошепотіла Софія, дістаючи сережки. — Але які вони гарні… Дякую!
І так кожен раз. Хоча Софія й була з багатої родини, але завжди рахувала гроші. Вона купувала продукти в звичайних супермаркетах і готувала вдома, а не ходила по ресторанах. Побут теж вела сама, лише раз замовила клінінг — коли зламала ногу.
Але Андрій все одно відчував, що вони з різних світів. Він — із звичайної родини, де цінувався холодець з курячих лапок, а на День народження готувався печінковий торт замість звичайного.
— Сподіваюсь, ти не проти… У мене гості, — посміхнулася Софія.
— Я думав, тут уже повно народу, — засміявся Андрій.
— Ти ж знаєш, що я не люблю святкувати свій День народження. Ходи, стіл уже накритий, — дівчина взяла його за руку й повела на кухню. — Мам, тату, знайомтеся. Це — мій Андрій.
Андрій завмер, але не показав, що збентежений. Він привітався з батьками Софії.
— Чому ти мене не попередила? — прошепотів він їй на вухо. — Я б підготувався…
— Та не переймайся. Я думала, вони вже вилетіли у відпустку, а виявилось — зробили мені сюрприз. Дві години тому просто з’явилися на порозі. Усе буде добре, вони чудові.
— Угу, — буркнув Андрій під ніс.
Батьки Софії вдивлялися в нього, наче сканували. Від цього йому було не по собі.
— Розкажіть про себе? А то сидимо, як чужі, — промовив батько з натягнутою усмішкою.
— Так, було б цікаво почутиВони всі зійшли з гірки, сміючись і обіймаючись, а зоряне небо над ними немов підсвічувало їхнє щастя.
