Мені не зрозуміти батьків дружини. Валя в них єдина дочка, інші двоє дітей – сини. Але тесть з тещею ще поки дружина була малою використовували її безплатну робсилу. То Валя за братами дивилась, їсти їм готувала. То їздила до бабусі в село на сезон ягід та грибів, аби трохи заробити для сім’ї, допоки канікули. Дружина з чотирнадцяти років намагалась заробити, бо батьки завжди говорили їй, що їм, бачте, тяжко самим все на собі тягнути. Тесть мій все життя водієм автобусу пропрацював, заробляв небагато. Теща взагалі ніколи у своєму житті не працювала, адже не мала ніякої освіти, крім шкільної, а потім сиділа з дітьми. А маленьку Валю змушували працювати, адже на одну батькову зарплату було тяжко прожити.
Коли ми зустрілись з майбутньою дружиною, вона працювала швачкою. Бідолашна, зовсім зір собі зіпсувала, адже шила по десять годин поспіль. Я вирішив, що вона гідна ліпшого й ще перед весіллям сказав Валі, що якщо коли-небудь вона захоче працювати, то може це робити тільки для власного задоволення. Утримувати родину буду я й ніколи у своєму житті не перекладу це обов’язок на тендітні плечі дружини.
Валя була дуже вдячна мені за те, що ставлюсь до неї інакше – не так, як це робили її батьки. Я з самого початку нашого спільного життя, як би тяжко не було, намагався дати дружині все необхідне й ніколи не просив від неї нічого натомість, тим більше працювати. Інколи Валя шила, але робила це виключно для задоволення, а не для того, щоб прогодувати родину.
Коли я почав більш-менш пристойно заробляти, батьки дружини попросили мене допомогти з роботою братові дружини. Хоч це було й нелегко, але я влаштував хлопця в ту ж компанію, де працював сам. Тесть з тещею були мені безмежно вдячні, але на цьому їхні прохання не закінчились. Невдовзі після цього вони попросили, що ще один їхній син, який щойно закінчив школу й вступив у інститут в нашому місті, пожив у нас, адже в гуртожитку теж треба платити, а грошей вони, бачте, не мають. Ми з дружиною вирішили, що приймемо її брата. Отак чотири роки він у нас жив. Благо, квартира двокімнатна, місце є. Щоправда, ми змушені були готувати й оплачувати комунальні послуги за ще одну людину, адже в батьків дружини ми не просили грошей.
Коли ми допомогли братам Валі, її батьки якось від нас відсторонились. Телефонувати перестали. Навіть до онуків, які до того часу в нас з’явились, навідуватись припинили. Ми не могли зрозуміти такої різкої зміни ставлення, поки тесть не попав у лікарню й мама Валі не зателефонувала нам, щоб попросити грошей на лікування. В той час в нас самих з грошима було туго, адже на роботі мені зарплату затримували, а ще діти. Але ми для батька дружини не пошкодували, останнє віддали. Теща подякувала, але більше не телефонувала. Так, ніби ми зробили те, що були зобов’язані. Трохи було неприємно, але ми пережили.
Щоправда, нещодавно в моєї дружини сталась одна неприємність – вона сама попала в лікарню з апендицитом. Я сидіти біля неї не міг, бо крім роботи, ще діти, все просто не встигав. Довелось зателефонувати тещі й попросити приїхати допомогти, адже елементарно нема кому дружині в лікарю бульйону занести – я один просто не витримую, а батьки мої за кордоном живуть й приїхати не можуть.
Але теща, дізнавшись, що сталось, тільки ліниво мені сказала:
– Я колись сама з трьома дітьми справлялась й ніхто мені не допомагав.
– Та я розумію, – кажу, – але Валя не допомоги просить, вона хвора в лікарні, невже вам її не шкода?
– Шкода? – Здивувалась теща. – А чому мені має бути її шкода? Мене ніхто не шкодував, коли я її в муках народжувала? Мене ніхто не шкодував, коли я трьох дітей на ноги ставила? Чому я зараз її маю жаліти? Я їй життя дала – цього достатньо. А далі нехай розбирається сама.
В цей момент мені навернулись сльози на очі. Ні, не від того, що я втомився з дітьми й не від недосипання. Мені було шкода не себе, а дружину. Я не очікував, що її родина так до неї поставиться після всього того добра, що вона для них зробила. Дружина ніколи не відмовляла в допомозі й саме завдяки їй батькам й вдалось «поставити на ноги», як вони кажуть, двох інших дітей. Я не став говорити Валі, що її мама відмовилась приїхати й допомогти хворій доньці, адже не хочу ще більше розчаровувати дружину. В неї є я, а в мене вона. Й разом у нас все вийде.
