Ну, я йому вірила… Така матуся-наївнячка! Вважала, що мій син, двадцятирічний Дмитро, нарешті став дорослим. Навчається заочно, після армії одразу працевлаштувався, гроші в сімейний бюджет носить. Гордість розпирала! Аж поки він не завів цю… ну, знаєте, як буває: «Мамо, а можна Олесю до нас? У неї дома катастрофа!».
Олеся. Тиха, скромна, очі в підлогу. Ну, хто ж відмовить? Тим більше — окрема кімната є, місця вистачить. І перші тижні навіть непомітно було, що хтось додався. Мили, прибирали, навіть графік склали: середа – моя черга, субота – їхня. Я вже подумала – оце ж рівень! Але не тут то було…
Через місяць моя квартира перетворилася на філію сміттєзвалища. Брудні тарілки в раковині стоять, ніби їх там викопали. Підлога в волоссі та шматочках чогось незрозумілого. Ванна – як після нападу шампунєвих бандитів. А їхня кімната? Ну, знаєте, як у казці: «Тут стежка – не метена, тут печера – не топлена».
Я пробувала: просила, нагадувала, навіть мовчки підсовувала швабру під ніс. У відповідь – класика: «Потім, зараз не можемо». Але «потім» у них – це як кінець світу: всі про нього говорять, але ніхто не бачив. Одного разу пролили борщ на скатертину… І просто пішли. Ніби так і треба.
А коли я наважилася запитати: «Вам самім не гидко?», мій геній сина відповів: «Хаос – це стихія творчих натур».
Творчість, мабуть, у тому, щоб жити в бруді, а їсти доставку за мої гроші. Бо так, Дмитро обіцяв допомагати – але за комуналку дає, а все інше… Ну, знаєте, як у тіктоці: «Дорога мамо, ось тобі суші (які я й так сама оплачу)».
Олеся? Навчається, отримує стипендію. На що витрачає? На себе, любиму. Пропонувала хоча б на продукти скидатися – отримала погляд, ніби я їй місячний графік прибирань нав’язала.
Я сама його виростила, без батька. І ніколи не докоряла. Але тепер бачу – двоє дорослих людей впевнені, що їхня матуся – це безкоштовний готель з обслуговуванням.
Два місяці – і мій термін сплинув. Або прибираєтеся, або – вибачте – гугліть «дешеві кімнати у Львові». Може, тоді зрозуміють, що таке порядок.
Бо я втомилася бути для них і прибиральницею, і кухарем, і банкоматом. Хочу просто жити в чистому домі, без чужих шкарпеток на кухні.
От тільки… Стоїть мені цю розмову починати? Чи краще далі мовчати?
