Коли я нарешті знайшла особисте життя, донька назвала мене божевільною й заборонила бачитися з онукою.
Усе своє життя я віддала доньці, а потім — онуці. Але, схоже, мої рідні забули, що я теж маю право на власне щастя, не пов’язане лише з ними. Я вийшла заміж дуже молодою — у двадцять один. Мій чоловік, Олексій, був тихою, спокійною людиною, працьовитим до кісточок. Одного разу йому запропонували поїхати у відрядження на пару тижнів — нібито добра підробіток, перевезення вантажу в інший регіон.
Він так і не повернувся. Досі я не знаю, що трапилося тоді. Просто одного дня мені подзвонили й повідомили, що Олексія більше немає. Я залишилася сама з дворічною донькою на руках, у повній самоті. Батьки чоловіка давно померли, а мої жили в іншому місті. Я не знала, як вижити й як прогодувати дитину.
Хорошо хоч, що після Олексія нам із донькою дісталася його однокімнатна квартира. Якби не це — не знаю, як би ми впоралися. Я за освітою вчителька, і спочатку намагалася працювати репетитором удома, але займатися з учнями, коли поряд бігає й капризничає дитина, було майже неможливо.
Я не могла піти на повноцінну роботу через маленьку Марійку. Як залишити дворічну дитину саму на цілий день? Мама приїхала одного разу, побачила моє розпач — і забрала Марусю до себе. Майже два роки вона жила з бабусею та дідусем, а я працювала без вихідних. Викладала в школі, брала додаткові заняття, вела приватні уроки.
На вихідних я їздила до дедоньки, а кожне розставання розривало мені серце.
