Коли я нарешті знайшла особисте щастя, донька назвала мене божевільною і заборонила бачитися з онукою.
Все своє життя я віддала доньці, а потім – онуці. Але, здається, мої рідні забули, що я теж маю право на щастя, не пов’язане лише з ними. Я вийшла заміж дуже рано – у двадцять один. Мій чоловік, Олексій, був тихою, спокійною людиною, працьовитим, як бджола. Одного разу йому запропонували поїхати у відрядження на пару тижнів – нібито добра підробіток, перевезення вантажу до іншого міста.
Він так і не повернувся. Досі не знаю, що сталося в тій подорожі. Просто одного дня мені подзвонили і сказали, що Олексія більше немає. Я лишилася сама з двомарічною донечкою на руках, у повній самоті. Батьки чоловіка давно померли, а мої жили у іншому місті. Я не розуміла, як вижити й як прогодувати дитину.
На щастя, після Олексія нам із донькою дісталася його однокімнатна квартира. Якби не це – не знаю, як би ми впоралися. За освітою я вчителька, і спочатку намагалася підробляти репетиторством вдома, але займатися з учнями, коли поряд бігає й капризничає мала дитина, було майже неможливо.
Я не могла влаштуватися на повноцінну роботу через маленьку Марічку. Як залишити двомарічну дитину саму на цілий день? Мама приїхала одного разу, побачила мою розпач – і забрала Марію до себе. Майже два роки вона жила з бабусею та дідусем, а я працювала без вихідних. Викладала в школі, брала додаткові заняття, вела приватні уроки.
У вихідні я їздила до доньки. Кожний розставання розривало мені серце. Потім була черга до дитсадка – я боялася, що знову доведеться сидіти вдома на лікарняних, але, на щастя, донька росла міцною і майже не хворіла. Згодом ми залишилися вдвох. Потім школа, потім університет.
Я працювала на знос, щоб у неї були найкращі кросівки, спідниця, блузка. Практично ніколи не працювала на одному місці – завжди два, а то й три. Але коли Марічка закінчила навчання й влаштувалася на роботу, я вперше зітхнула вільно. І водночас відчула шок – адже тепер я нікому не потрібна.
Я більше не мусила хапатися за будь-яку підробіток. Організм уже почав здавати, а з друзів у мене лишився лише кіт. Донька іноді приїжджала на вихідні, але розважати самотню матір цілий день – явно не входило в її плани. Я почувалася покинутою. Все змінилося з народженням моєї онуки Софійки.
За кілька місяців до її появи я переїхала до доньки та її чоловіка – Тараса. Покупки, прибирання, збори до пологового – все лежало на мені. А потім, коли Марічка вийшла з декрету, я повністю взяла на себе турботу про малу. Але не скаржилася – навпаки, я знову почувалася потрібною.
Цього року Софійка пішла до школи. Після уроків я забирала її доми, годувала, робила уроки, гуляли у парку чи ходили на гуртки.
