**Його колишня**
«Дякую тобі, Олежко! Не знаю, що б я без тебе робила», — замиготіло повідомлення на екрані телефону.
Телефон чоловіка завибрував прямо у неї в руках. Оксана мимоволі глянула на екран. Відправником була якась Марічка. У кінці речення кокетливо мерехтів смайлик із серцем.
Оксана розплющила очі. Марічка? Олежко? Вона б могла подумати, що це просто далека родичка чи знайома, якби не одне «але»: у чоловіка не було жодної Марічки серед знайомих. Чи все ж була?
Вона різко підвела погляд. Спочатку треба зрозуміти, а потім уже робити висновки. Та серце вже стиснулося від ревнощів.
— Хто така Марічка? — Оксана з усіх сил намагалася, щоб голос не затремтів.
Олег, який у цю мить спокійно пив каву, навіть не відразу зрозумів, про що йдеться.
— Що?
— Марічка, — через зуби проговорила Оксана, показуючи йому телефон. — Хто це?
Чоловік глянув на екран, у його очах мигнула напруга. Він швидко відвернувся й знизав плечима.
— А… це Мар’яна.
Оксана завмерла.
— Яка ще Мар’яна?
— Ну… моя колишня. Між нами вже нічого нема.
Вона повільно поклала його телефон на стіл і схрестила руки на грудях.
— Колишня дружина називає тебе «Олежком» і дякує за щось із сердечком? Ти серйозно?
Олег знову знизав плечима, ніби це й варто обговорення.
— Ну так. Я їй трохи допоміг. Попросила в борг, я позичив.
Оксану накрила хвиля злості.
— Ти віддав гроші своїй колишній?!
— Ну так, а що такого?
— Що такого?! — передражнила вона. — Ти серйозно? Це нормально, на твою думку? Брати гроші з нашого спільного бюджету й пересилати їх якимось Мар’янам?
Він нарешті подивився їй у вічі.
— Оксано, ти зараз із комаря робиш слона. Ми з нею не вороги, я її знаю сто років. Чому я не можу їй допомогти?
Вона засміялася, але в тому сміху не було радості.
— Ти одружений, Олежу. Одружений! На мені. А допомагаєш тій, з ким був до мене.
Він роздратовано зітхнув, немов розмовляв з дитиною і намагався пояснити найпростіші речі.
— Ну ми ж не розійшлися як вороги. Вона мені не чужий чоловік.
— А я тобі чужа?
Олег мовчав. Оксана похитала головою й гірко зітхнула.
— Скільки це вже триває?
— Що саме?
— Ваше миле спілкування.
Він знову відвів погляд.
— Завжди спілкувалися. Ще до тебе. Просто раніше не афішував. Не хотів тебе хвилювати.
Оксана відчула, як усередині в неї похолонуло.
— Тобто ти два роки це приховував?
— Та я не приховував! Просто не бачив сенсу говорити. Я ж тобі не зраджую. Тобі нема чого хвилюватися.
Вона повільно видихнула, намагаючись не закричати від злості.
— І часто ти їй допомагаєш?
— Ну, буває. По дрібницях. То шафу зібрати, то комп’ютер налаштувати.
— Тобто ти, мій чоловік, бігаєш допомагати іншій жінці, наче якийсь домашній майстер?
— Та що ти розводиш?! — він раптом спалахнув. — Ну допоміг, ну дав грошей! Це що, злочин?! Я б і тобі допоміг!
Оксана подивилася на нього з холодною рішучістю.
— Якщо ти не бачиш у цьому нічого дивного, значить, у нас з тобою різні погляди на сім’ю.
Вона розвернулася й вийшла з кухні. Зараз вона не хотіла бачити його обличчя.
Оксана не пам’ятала, як пройшов той день. Почуття розривали її на частини. Злість, образа, безпорадність. Вона намагалася спокійно все обдумати, але в голові крутився лише один запит: «Як я могла цього не помітити?»
Олег не виглядав винним. Тепер він навіть не приховував, що підтримує зв’язок із Мар’яною, але робив вигляд, ніби в цьому немає нічого особливого.
За наступні два тижні пазл остаточно склався. Тепер, коли Оксана знала, що шукати, картина стала очевидною. Її чоловік раніше регулярно затримувався на роботі кожні кілька днів. І кожні кілька днів у його колишньої раптом виникали проблеми, які треба було терміново вирішувати.
— Я ввечері заїду до Мар’яни, — буденно кинув Олег під час вечері. — У неї пралька тече.
Оксана поклала виделку й прищурилася.
— А що, інших майстрів у місті немає?
— Та годі тобі, що мені, складно допомогти?
— Тобі — не складно. А мені складно це терпіти.
— Ну почалося! Ти знову за своє?
— Так, знову, — холодно сказала Оксана. — ТомуОдного ранку вона прокинулася з легкістю в серці, усвідомивши, що час повернутися до свого життя — без його постійних виправдань і тихого шушуканя з колишньою у тіні.
