**Шерсть на тарілці: як суперечки про кота зруйнували кохання**
– Іване, прошу тебе востаннє! Зміни тему! Ти ж обіцяв більше не ображати мого сина! – Марія намагалася стримуватися, але голос дрівів.
– Я його не ображаю, а кажу правду! – огризнувся Іван. – Він сидить у тебе на шиї, а ти лише захоплюєся. Чи не бачиш, що виховуєш ледаря?
– Повторюю – розмова скінчена! – майже крикнула Марія. – Мій син – студент. Допоки вчиться, я його підтримуватиму. Твоєї згоди для цього не потрібно!
– Тобто моя думка нічого не варта? – розлютився Іван. – Ти готова слухати лише солодкі слова? Ні, кохана, з моєю думкою доведеться рахуватися!
– Не доведеться! – різко відповіла Марія. – Якщо не замовкнеш, зараз же піду. Знову! Два тижні тому ти клявся, що більше не підніматимеш цю тему. Забув?
– Пам’ятаю! – гаркнув Іван. – Але як мовчати, коли він себе так поводить? Ти для нього останню сорочку віддаси, а він навіть не цінує!
– Хто тобі сказав, що не цінує? – Марію затрясло від гніву. – Олег мене любить і дякує за все. Замовкни, сказала! Кінець розмови!
Вона розвернулася і пішла на кухню, щоб трохи заспокоїтися. Та Іван, палаючи обуренням, пішов за нею.
– Маріє, ти навіть вислухати мене не хочеш? – його голос звучав наполовину благально. – Я ж заслужив хоча б це!
– Спочатку вирости дитину, а потім розповідатимеш! – відрізала вона. – Твої слова – пусті закиди заздрісника!
У Івана була донька від першого шлюбу, але він не бачив її вже вісім років – мати виїхала з нею в інше місто, коли дівчинці було лише два.
– Заздрісника? – Іван навіть остовпів. – Ти думаєш, я заздрю твоєму ледареві? Це вже зовсім глузування!
– Так, заздриш! – кинула Марія. – Йому лише двадцять, а в нього є все, чого нема в тебе!
– Що, матуся знімає квартиру і щодня кидає гроші на картку? Ось чому я мушу заздрити? – з їдкою спитав Іван.
– Мабуть, так! – парирувала Марія. – Інакше нащо ти завівся?
– Я лише намагаюся пояснити, що ти його зіпсувала! – не вгамувався він.
– Хочу і плекаю! Він – мій єдиний син, і я маю на це право! – різко відповіла Марія.
– Авжеж, адже ти ж мільйонерка! – знову пожартував Іван.
Сварка почалася зовсім не з цього. Марія сама не зрозуміла, як знову дійшли до Олега. Все було так мирно: вони сиділи перед телевізором, дивилися рекламу. Там показували масажне крісло. Іван захотів купити таке саме, навіть знайшов гарну ціну.
Марія не заперечувала, але нагадала:
– Давай не зараз, а трохи пізніше. Я ж просила поки що не робити великих витрат, поки мені не виплатять зарплату. Можливо, доведеться позичити в тебе.
Вона ніколи не просила в Івана грошей. Затримки були рідкісні, але зараз саме такий випадок. Марія працювала віддалено, з дому виходила лише в магазин. Цілими днями вона сиділа за ноутбуком, друкувала, перевіряла, але платили добре – у півтора рази більше, ніж Івану. Не мільйони, але на оренду, їжу та допомогу синові вистачало.
– Маріє, тобі не здається, що якщо грошей не вистачає, то хтось міг би знайти підробіток? – іронічно запитав Іван.
– Ти про Олега? – насупилася вона. – Я ж казала: я проти. Я відправила його вчитися, а не кричати «Вільна каса»!
– Він чоловік! Повинен розуміти, що гроші з неба не сиплються! – обурився Іван.
– Він і без тебе це розуміє! – відрубала Марія.
– Нічого він не розуміє, поки ти йому все на блюдечку подаєш! – не здавався Іван.
– Це не твоя справа! Годі! Ти мене втомив! – вигукнула Марія.
Сварка тривала ще півгодини, доки не вщухла. Марія, намагаючись згладити напругу, пішла на кухню, заварила чай і зробила бутерброди.
– Частуйся, – сказала вона, підсуваючи тарілку.
Іван скривився і відштовхнув її.
– Не хочу… – почав він, але раптом помітив щось. – Дивись! Шерсть на тарілці! Твій кіт мене бісить! Чому скрізь стільки шерсті? Ти взагалі не прибираєш?
– Я прибираю двічі на тиждень! Частіше не встигаю! – відповіла Марія, відчуваючи, як злість знову закипає.
– Ти ж вдома сидиш! Важко взяти швабру? – кинув Іван.
– Я не просто сиджу! Я працюю й заробляю більше за тебе! – випалила вона.
Іван поблід. Сама думка, що його жінка заробляє більше, дратувала його, а її зневажливий тон додав оливи у вогонь.
– Тобто тепер я й не чоловік? – прошипів він.
– Я цього не казала! – відрізала Марія. – Ти мене вивів! Я теж хотіла б жити в стерильній чистоті, якби хтось прибирав за мене! Прибирання – не лише жіноча робота!
– А я казав, що лише жіноча? – огризнувся Іван.
– Не казав, але скільки разів ти прибирав у цій квартирі з тогоАле на цей раз Марія більше не хотіла слухати ні його слів, ні вибачень – вона просто повернулася до сина, де знайшла справжній спокій та щастя.
