З моєю дружиною ми почали ще зустрічати у школі. Ще тоді я пообіцяв їй, що ми одружимося, та у нас буде свій великий дім та діти. Але в результаті жили ми у батьків дружини. Вони дуже наполягали на цьому. Та так ми швидше назбираємо потрібну суму, для власної оселі.
З дітьми ми не зволікали. Вже через півтора року я тримав на руках свою донечку.
Після великої перерви дружина віддалася повністю роботі. Казала, що не може вже сидіти без діла. А за донькою і бабуся подивиться. Я постійно відвозив, та забирав нашу Оленку з дитячого садка.
Ми з дружиною стали все менше проводити часу разом. Рідко обговорювали щось. Вона постійно пропадала на роботі. Мати її казала, що я себе накручую, та все у нас налагодиться. Просто настав тяжкий період у наших сімейних стосунках, який потрібно пройти.
Але я стримував себе надією, що справді ще все буде у нас добре. Але і дитині вона перестала приділяти увагу. Бачила її лише зранку та у вечері, коли вона вже спить. Хороша матір не повинна бути такою.
Я вирішив поговорити з тещею. Можливо вона якось вплине на жінку. Бо якщо так і надалі буде продовжуватися, то я так довго терпіти не зможу. Мені простіше буде жити окремо з донькою. А не у домі дружини, де я і так почуваю себе так, що проживаю тут за їхнім коштом.
Але у відповідь я лише почув одні образи в мою сторону. Та зрозумів, що краще б я цього не говорив. Почав замислюватися над тим, щоб розійтися із дружиною.
Проходили тижні, а нічого не змінювалося. Я просто зібрав речі, забрав донечку з собою. І ми поїхали до моїх батьків. Одразу ввечері я отримав телефонний дзвінок від тещі. А жінка так і не зателефонувала. Не поцікавилася причиною нашого розлучення.
Зараз триває судовий процес. Нам з донечкою добре живеться й у двох. Батьки дружини телефонують до внучки, та я не заперечую на їхньому спілкуванні з Оленкою. Відпускаю її на прогулянку з ними. Як виявилося вже моя колишня знайшла собі нового чоловіка, та і живе тепер своїм життям. Краще вже не мати ніякої матері, а ніж таку.
