Один кулон змінив усе: як дружина повернула чоловіка до життя
— Коханий, я сьогодні завітаю до Соломії, — сказала Оксана, швидко поправляючи волосся перед дзеркалом. — Ми з нею сто літ не бачились.
— Звісно, — кивнув Богдан. — Гарного тобі вечора.
Оксана пішла, і в домі запанувала звична тиша. Богдан, задоволений рідкою нагодою спокійно посидіти за комп’ютером, поринув у гру. Але незабаром його відволік телефонний дзвінок.
— Привіт, друже! — почувся в трубці голос Тараса, старого друга Богдана. — Їду до тебе! Дружини вдома немає. До речі, щойно бачив її біля свого офісу…
Богдан завмер, тримаючи слухавку. Він несвідомо перепитав:
— Біля офісу?.. Ти певен? Вона ж до Соломії поїхала.
— Точно бачив, — підтвердив Тарас. — Вийшла з ювелірного магазину, з якоюсь пакетом. Сіла в машину та поїхала. Я би свою Оксану з ким завгодно сплутав, але твою — ніколи.
Богдан відчув, як щось важке здавлює груди. Він безмежно довіряв Оксані. За п’ять років шлюбу вони жодного разу серйозно не посварились, їхні стосунки були взірцем для друзів. Але зараз…
Коли Тарас приїхав, Богдан все ще ламав голову над почутим.
— Ну що, починаймо! — Тарас поставив на стіл пакет з пивом.
— Почекай… Ти точно це була Оксана? — наполегливо запитав Богдан.
— Точно. Вона була вся така щаслива, з пакетом… Подарунок, чи що? Ти їй щось купив?
— Ні, — сипло відповів Богдан.
В голові бриніли думки. «Невже в неї є хтось інший?» — питав він себе. Він вирішив подзвонити Оксані.
— Привіт, кохана. Де у нас великі келихи? Тарас прийшов, а я не можу знайти… — сказав він натягнуто весело.
— У шафі, праворуч, — відповіла Оксана. — Ми тут із Соломією приміряємо її покупки. Усе гаразд.
З трубки почувся голос Соломії, підтверджуючи слова Оксани.
Богдан із полегшенням зітхнув. Мабуть, Тарас помилився.
Оксана повернулась додому пізно вночі. Пахла парфумами та ще чимось — ледь вловимим ароматом нового.
— Як посиділи? — запитав Богдан.
— Чудово, — посміхнулась Оксана, цілуючи його в щоку. — Приміряли її нові речі. Вона ще запрошувала в клуб, але я без тебе не пішла.
На душі у Богдана стало легше. Він вирішив більше не мучити себе марними підозрами.
Вранці Богдан, як завжди, приготував сніданок. Він не працював вже півроку, шукав підходящу роботу — і радував Оксану дрібними турботами. Він подав їй сніданок у ліжко, з гордістю спостерігаючи, як вона посміхається.
Але тут Оксана, подякувавши йому, раптом додала:
— Ти б уже знайшов роботу… Скільки можна сидіти у мене на шиї?
Слова обпекли. Богдан хотів відповісти, але в цю мить його погляд впав на її шию — там блищав маленький кулон у формі серця, якого раніше у неї не було.
— Звідки прикраса? — сипло запитав він.
— Подарунок, — легко відповіла Оксана. — Собі купила. З премії.
Але сумніви вже проросли в серці Богдана. І, попри запевнення Оксани, в голові лишилась одна думка: «У неї є хтось інший».
Того дня він провів у шаленому пошуку вакансій. Роботу потрібно було знайти негайно, будь-якою ціною.
Через кілька годин Богдан сидів за столом на співбесіді. А за день вже вийшов на нове місце — у компанію з виробництва вікон. Зарплата була середньою, але стабільною.
— Усе, тепер усе буде інакше, — пообіцяв він собі.
За тиждень увечері він вирішив зробити Оксані сюрприз — приготував курочку в рукаві, накрив на стіл.
Коли Оксана повернулась додому, здивовано підняла брови:
— Свято?
— Завтра у мене перший аванс, — з гордістю сказав Богдан. — Час святкувати.
Оксана збентежено посміхнулась. Десь глибоко всередині її кольнуло почуття провини. Адже план із кулоном був її маленькою хитрістю…
Наступного дня Оксана подзвонила матері:
— Мамо, усе вийшло! Він влаштувався! Працює, носить мене на руках. А кулон… — вона засміялась. — Всього лиш один кулон знадобився, щоб встряхнути його.
У цю мить Оксана дивилась на сплячого після роботи Богдана і розуміла: іноді маленька провокація — найкращий спосіб нагадати про справжні почуття.
