Марія лежала, закривши очі. На сусідньому ліжку, схрестивши ноги, сиділа Соломія й голосно читала підручник. Раптом у кімнаті розлягся дзвінок телефону — популярна мелодія перервала тишу. Соломія з тріском закрила книгу й докірливо подивилася на подругу.
Марія неохоче взяла трубку. За хвилину вона вже сиділа на ліжку, потім кинула телефон, зірвалася й почала метушитися по тісній кімнаті, швидко складаючи речі у спортивну сумку.
— Куди ти збираєшся? Що сталося? — схвилювалася Соломія.
— Сусідка подзвонила. Маму забрали до лікарні, серцевий напад, — Марія застебнула сумку й пішла до дверей, де на вішалці висіли їхні куртки, а внизу стояли чоботи.
— Завтра ж іспит! У лікарні про неї подбають. Здаси — тоді й поїдеш, — сказала Соломія, злізаючи з ліжка й дивлячись, як Марія натягає чоботи.
— Послухай, Соломіє, поясни все у деканаті. Я повернуся й уладжу. Здам сесію на канікулах. Усе, автобус через сорок хвилин! — Марія вже застібала куртку.
— Подзвони, як там мама, — попросила Соломія, але Марія вже вискочила з кімнати. За дверима стихли кроки.
Соломія знизала плечима й повернулася. На ліжку Марії лежав зарядний пристрій. Вона схопила його й босиком кинулася наздоганяти подругу.
— Маріє! Стривай! — гукала вона, збігаючи сходами.
Двері внизу глухо зачинилися. Соломія перестрибнула через три сходинки, відчинила двері й ледве не впала на вулицю.
— Маріє!
Дівчина обернулася, побачила в Соломіїних руках кабель і повернулася.
— Дякую, — кинула вона й знову побігла.
— Шевченко, що це за маскарад? Одна двері лед— одна двері ледве не знесла, друга боса вискочила — ви гопак танцюєте чи що? — розсердилася вахтерка, виходячи із-за столу.
