Того літа на річці…
Родина у Варки була дружня. Коли вона вчилася у третьому класі, в них народилася сестра Ганнуся. Роль старшої сестри та маминої помічниці Варці дуже подобалась. Вона із задоволенням катала коляску, поки мама готувала обід чи прибиралася в хаті.
Коли Ганнуся підросла, до садочка її не брали — групи були переповнені, а виховательок не вистачало. Ніхто не хотів працювати з дітьми за копійки. Завідувачка пообіцяла взяти Ганусю, якщо мама влаштується до них на роботу. Мама, звісно, погодилась, хоча й отримувала менше, ніж на попередній роботі.
Ганнуся народилась слабкою та часто хворіла. Над нею тряслися. У садочку вона була під постійним маминим наглядом. Після школи Варка часто забігала до мами на роботу. Не всі діти люблять запіканку чи салати, какао чи кисель, а Варка їх обожнювала. Мама залишала їй порції, від яких відмовлялися інші. І Варка відривалась на повну.
Наївшись смачної запіканки, вона забирала Ганнусю додому й сиділа з нею, поки не поверталась мама. Сестру вона любила. Потім Ганнуся підросла й стала жахливо гаркавою.
Ганнусі було чотири, коли загинув батько. Літо видалось спекотним. Третій тиждень температура не опускалась нижче тридцяти градусів. У вихідні люди тікали із душного міста — на дачу чи до річки.
Батьки взяли з собою їжу, воду й зранку поїхали з дітьми за місто. На річці вже було повно народу — яблуку не було де впасти. Від спеки рятувались у воді. Біля берега вода кипіла від дітей і дорослих, які за ними доглядали. Ганнуся теж плескалась на мілині, а Варка стежила, щоб її не штовхнули чи не затягнуло на глибину.
Коли тато з розбігу кинувся у воду, Варка подумала, що він просто купається. Він швидко відпливав від берега. І тоді вона помітила на середині річки двох підлітків.
Спершу їй здалось, що вони бавляться. Вона навіть подумала, як батьки дозволили їм запливти так далеко. Річка була широка. Навіть дорослому чоловікові було б важко її перепливти, а вони опинились посеред.
Один постійно зникав під водою, а другий пірнав за ним. Коли Варка побачила, що тато плив до них, тоді зрозуміла — вони не граються, а тонуть. Точніше, тонув один, а другий намагався його врятувати.
Ніхто навкруги не помічав, що відбувається. Варка напружено стежила за татом і хлопцями, забувши про Ганнусю біля ніг.
Тато доплив до них і занурився, витягнув одного на поверхню й поплив назад. Плив повільно — однією рукою грів, другою тримав хлопця. Другий підліток також виснажився, чіплявся за тата, заважаючи йому.
— Він його втопить! — скрикнула Варка.
Двоє чоловіків почули її й кинулись на допомогу. Багато хто на березі теж почав дивитись, що сталося.
Чоловіки взяли підлітків на себе. Варка радісно замахала руками. Та потім зрозуміла — тата нема. Вона вдивлялася у воду, але не бачила його.
— Тату! Таточку! — закричала вона.
До неї підбігла мама.
— Там… — Варка показала рукою на середину ріки. Від жаху вона не могла говорити. — Тата нема!
Мама схопила Ганнусю на руки й почала шукати чоловіка серед людей. Іноді їй здавалось, що вона бачить його, й казала: «Ось же він», але Варка хитала головою й показувала на річку.
Коли тата витягли, він був уже мертвим. Мама відмовлялась вірити й не хотіла їхати додому. Варка заспокоювала ревучу Ганнусю.
Після похоронів мама ходила, як тінь, не звертаючи уваги на доньок. Варка відводила Ганнусю до садочка, а сама бігла до школи. Потім забирала сестру. Та не хотіла йти з Варкою, нявчила, що хоче, щоб її забрала мама.
— Мама хвора, — казала Варка.
— Тоді нехай тато мене забере, — хнюпкала Ганнуся.
Варка приходила додому й бачила маму в тому ж положенні — на дивані, повернувшись до стіни.
Мама нічого не їла. Налякана Варка пішла до сусідки й попросила допомоги. Після розмови з нею мама встала, взялась за справи. А вже за день вийшла на роботу, на радість Ганнусі.
Тепер вони жили втрьох. Спочатку грошей вистачало. З залізниці, де працював тато, мамі дали допомогу. Були й заощадження. Виручав садочок — мама приносила додому залишки їжі. Варка підозрювала, що сама мама не їла, лишаючи все їм із сестрою.
Після школи Варка хотіла йти працювати, щоб допомагати мамі. Але та не погодилась. Намовила вступити на заочне — «хоч якусь освіту мати». Казала, що тато не схвалив би рішення Варки. І дівчина здалася.
Вона вступила на заочне, вибравши факультет із більшою кількістю бюджетних місць. Її не хвилювало, ким вона стане. «З корочкою десь влаштується», — казала мама. І Варка пішла працювати. Зарплата була невелика, але гроші на дорозі не валяються.
Колись тато купив землю й почав будувати великий дім. У мами була мрія про квіти під вікнамиІ тепер, коли Варка дивилась на річку, вона розуміла, що життя, як вода — тече, не зважаючи на біль, і кожен сам вибирає, чи плисти за течією, чи йти проти.
