Червнева історія
Все почалося з того, що дитячі черевики, які моя знайома Олеся сушила на підвіконні через відсутність балкона, впали униз.
— Я ж казала, що так воно й буде, — буркнула Олесина мати, яка часто приходила посидіти з онукою. — Як тепер їх дістати? Скільки можна було тобі казати — не треба стрибати по калюжах! Сушити нема де, замінного взуття теж немає!
— Мамо, та це ж червневий дощ! Хіба ж не радість пройтися по воді?
— Ото вже цього року червень особливо дощовий.
Олеся вихилилася у вікно — на дворі сіяло сонце, і справді, черевики лежали на балконі внизу.
Будинок був новий, жили вони там недовго, і ні Олеся, ні її мати ніколи не бачили сусіда знизу. Говорили, що там мешкає якийсь старий бобыль.
Мати з донькою часто сварилися через будову дому: «Ну навіщо тому сусідові балкон, якщо він на ньому ніколи не з’являється? Краще б зробили балкон на нашому поверсі, а то нам сушити ніде!»
— Іди зараз же, подзвони йому. Як Марічка піде завтра до садка?
Марічка — кучерява трирічна дівчинка — зовсім не сумувала через те, що завтра їй ні в чому йти до садка, і намагалася викинути у вікно свого плюшевого ведмедика. Але бабуся встигла захлопнути віконце й погрозила їй пальцем.
Тим часом Олеся вже спустилася до сусіда.
— Його нема вдома. Як завжди.
Мати Олесі відповіла:
— Он Петрівна з першого під’їзду казала, що він водій автобуса. Спробуй тепер здогадатися, коли він буде вдома. Хто знає його графік?
— Пізніше ще спробую, — похмуро відповіла Олеся.
Вечорами вона спускалася знову і знову, але сусіда все не було. Доброзичлива подруга Олесі привезла Марічці старі кросівки, з яких виріс її син, — на пару днів до садка зійде.
Марічці нове взуття дуже не сподобалося, але робити було нічого — і наступного дня, і ще через день Олеся з матір’ю спускалися вниз, але так і не застали сусіда.
— Може, він тут взагалі не живе?
— А я бачила у нього світло вночі, десь о другій, — повідомила Петрівна, яка зайшла позичити солі та потрохи побалакати. — Я свого кота, розбійника, шукала — ніяк не хотів додому йти.
— О другій? Ми вже спали, — здивовано відповіла Олеся.
— А чого ви його сторожите? Напишіть записку, підсуньте під двері: ось так і так, на Вашому балконі наші черевики, будь ласка, віднесіть, бо Вас вдома не впіймати.
— Як же нам самій це в голову не спалоА через рік у Марічки вже був тато, і вся сім’я разом пила какао під дощ, що барабанив по балкону, який тепер став і їхнім.
