«Всього добу — і нас виставили»: як свекруха запросила в гості, а потім не витримала наших дітей
Коли свекруха запросила нас на вихідні до своєї заміської хати, я, чесно кажучи, не горіла бажанням їхати. Наші стосунки завжди були… скажімо так, прохолодні. Ми не сварилися відкрито, але й теплоти між нами не було. Вона дзвонила лише іноді, щоб дізнатися, як справи у онуків, і я була лише рада, що спілкування обмежується короткими розмовами. Але після виходу на пенсію Галина Миколаївна раптом вирішила, що хоче стати «бабусею року» та побачитися з дітьми. «Приїжджайте на шашлики, подихнемо свіжим повітрям, відпочинемо!» — запрошувала вона. Ну що ж, якщо чоловікові це не нав’язується, а дітям буде цікаво — я погодилася.
Чоловік навіть відпросився з роботи раніше. Приїхали, влаштувалися, шашлики доготовлюються, діти веселяться, погода чудова. Нас поселили на другому поверсі — зручно, простористо. Вечір минув приємно, батько чоловіка налив йому пару чарок, вони розговорилися. Я тим часом поклала молодшого сина спати, а старший залишився у дворі з бабусею та дідом — там ще й сусіди підійшли. Через пару годин повертаюся, а свекруха вже з перекошеним обличчям: «Забирай його. Він у мене всі сили витягнув! Носиться без кінця!»
Вранці я прокинулася раніше, пішла готувати сніданок. Молодший був зі мною на кухні, старший прокинувся пізніше і пішов у двір грати у м’яча. І тут у кімнату вривається Галина Миколаївна, вся роздратована: «У тебе син зовсім невихований! По сходах бігав, кричав, а ж гості ще сплять!» Тільки ж ніхто не спав — було вже майже дев’ята ранку. А мій син не бігав, а йшов униз акуратно. Але її вже не переконати — якщо онук шумить, значить, я погана мати.
Пізніше старший знову пробіг сходами, коли всі були вже надворі. «Ось! Знову бігає! Ніякого спокою від них!» — з натяком на драму зітхнула вона й демонстративно притулила долоню до лоба. Я стрималася, але всередині вже кипіла: «А навіщо ви нас кликали, якщо вас дратує присутність власних онуків?!»
А потім молодший син розридався — у нього різалися зубки. Почалася істерика. Свекруха здригнулася, ніби її струсонуло: «Ой, усе! Я так не витримаю! Їдьте сьогодні ж! Ще день — і у мене з головою буде біда!» — скрикнула вона з виглядом страждальниці. Чоловік спробував заперечити: «Мамо, я ще вчорашнього не виспався, мені не можна за кермо!» Вона миттєво потягнулася за алкотестером. Так, ви не дочули — вона кожні півгодини міряла рівень алкоголю в крові сина, щоб знати, коли можна нас виставити.
До обіду ми вже збирали речі. Попрощалися сухо. Чоловік спілкується з батьками досі, а я більше не беру слухавку. І не збираюся. Нещодавно вона знову подзвонила — запросила зустрічати Новий рік у її заміському «раю». Я відповіла рішуче: «Ні. Мені вистачило одного разу. Вашого гостинства — вище даху».
