— Мамо, ти при здоровому глузді? Тобі ж уже за сорок п’ять, а ти зважилася народжувати? Це ж чистий екстрим!
Після мого шістнадцятого дня все в нашій родині різко змінилося: батьки вирішили розлучитися. Здавалося, між ними все було гаразд, але, мабуть, під спокійною поверхнею ховалися проблеми, про які я й не підозрювала. Розлучення пройшло тихо — без скандалів і поділу майна. Тато залишив нам з мамою нашу двокімнатну квартиру у Києві, а сам переїхав до однокімнатної, яка дісталася йому від бабусі.
Мати, бажаючи почати все з чистого аркуша, швидко продала квартиру, і ми перебралися до Львова. Вона не хотіла навіть випадково зустрічати батька, щоб ніщо не нагадувало про минуле. З ентузіазмом вона взялася за нове життя: знайшла гарну роботу з пристойною зарплатою, зняла затишну квартиру, і ми поступово звикали до нового міста.
За кілька місяців я помітила, що мама якось особливо сяє. Вона завжди була гарною жінкою, але тепер почала ще більше доглядати за собою: салони краси, нові сукні, постійний блиск в очах. Її поведінка кричала про одне: вона закохана!
Одного разу я не витримала й спитала прямо:
— Мам, ти ж закохалася, так?
Вона зніяковіла, але не заперечила:
— Так, коханий. Його звати Орест Володимирович, він трохи старший за мене. У нас серйозні стосунки. Як ти до цього ставишся?
Я знизала плечима:
— Якщо ти щаслива, то й я тобі радію.
Матір обійняла мене, очі сяяли:
— Дякую за підтримку. Я хочу, щоб ви познайомилися.
Незабаром ми зустрілися з Орестом Володимировичем. Він справив гарне враження: витончений, уважний, ставився до мами з повагою. Вони виглядали справді щасливими. Згодом мама почала частіше ночувати в нього, а потім і зовсім переїхала.
Я готувалася до вступу в університет і раділа своїй незалежності в нашій двокімнатній квартирці. Але одного вечора сталося те, що перевернуло моє уявлення про наше майбутнє.
Мама прийшла з таємничим виглядом:
— В мене для тебе новина…
Я здогадалася:
— Орест зробив тобі пропозицію?
Вона кивнула:
— Так, але це не все. Ми чекаємо дитину.
Я оніміла:
— Мамо, тобі ж вже за сорок п’ять! Це ж ризик! Ти впевнена?
Її обличчя похмурішало:
— Ми все обдумали. Я розумію твої побоювання, але це наше рішення.
У гарячці я випалила:
— А якщо щось піде не так? Мені доведеться опинитися з вашим Орестом і дитиною на шиї?
Мати зблідла, голос став холодним:
— Не чекала від тебе такого. Якщо ти не підтримуєш — переїжджай до батька. Я продам квартиру і перерахую твою половину.
Наступного дня я намагалася поговорити, але вона була непохитна:
— Нам немає про що говорити.
За тиждень я повернулася в Київ і оселилася у батька. Він зустрів мене спокійно, поділяючи мої сумніви, але підкреслив — це її вибір.
Мати здержала слово: через місяць я отримала свої гроші. У листі був лиш один рядок: “Не думала, що ти побажаєш мені лиха”.
Минуло два роки. Вона заблокувала мій номер, і всі спроби зв’язатися марні. Я не знаю, як пройшла вагітність, чи народилася дитина. Батько не втручається. Я відчуваю, що так не може тривати, але боюся приїхати сама — раптом знову відштовхне…
