Мені 38 років, я не одружена, дітей немає — і, знаєте, я почуваюся абсолютно щасливою. У мене немає жодних з тих проблем, про які люблять говорити люди, дізнавшись про мій статус. Живу я в обласному центрі, маю гарну роботу, власну квартиру й авто — усе це я здобула сама, нікому не завдячуючи. До того ж, я допомагаю батькам, які живуть у селі. І найсмішніше — ніхто не вірить, що мені більше 28. Мабуть, тому що я виглядаю молодо й живу з легкістю в серці.
Мене звуть Оксана, і я завжди знала, чого хочу від життя. Після школи вступила до університету, вивчала маркетинг, а потім почала будувати кар’єру. Зараз я керівниця відділу у великій компанії. Робота цікава, дозволяє подорожувати, спілкуватися з людьми, постійно вчитися новому. Зарплати вистачає не лише на життя, а й на заощадження. Люблю свою справу, і, мабуть, це одна з причин мого постійно гарного настрою.
Квартиру я купила п’ять років тому — сучасну, з великими вікнами, у центрі міста. Обставила на свій смак: багато світла, затишні меблі, кілька картин, привезених із подорожей. Авто — моя гордість. Не розкіш, але надійне, зручне — ідеально підходить для поїздок містом та до батьків у село. Там я часто проводжу вихідні, коли хочеться відпочити від міської метушні. Допомагаю мамі й татові по господарству, привожу продукти, інколи роблю дрібний ремонт у хаті. Їм приємно, що я приїжджаю, а мені — що можу зробити їхнє життя хоч трохи кращим.
Багато хто питає, чому я не одружена й без дітей. Для деяких це здається дивним, особливо в моєму віці. Але я не відчуваю, що мені чогось бракує. Я відкрита до стосунків, але не поспішаю. Якщо зустріну людину, з якою захочу розділити життя — чудово. Якщо ні — не засмучуся. У мене є друзі, разом ходимо в кіно, на концерти, влаштовуємо вечорниці. Маю хобі: займаюся йогою, малюю аквареллю, інколи беру уроки танців. Моє життя настільки насичене, що нудьгувати просто немає часу.
Іноді люди думають, що я щось приховую, що в мене є таємні невдачі. Але це не так. Я просто живу так, як мені подобається. Не хочу підлаштовуватися під чиїсь очікування чи виходити заміж лише тому, що «так треба». Мої батьки спочатку хвилювалися, особливо мама. Вона мріяла про онуків, але з часом зрозуміла, що я щаслива по-своєму. Тепер вона жартує: «Оксанко, ти в нас як кінозірка — вічно молода й вільна».
Чувала й докори від знайомих: мовляв, у твої роки вже пізно думати про сім’ю та дітей. Але я не вірю в це «пізно». Життя — не розклад, де все має йти за графіком. Бачила жінок, які народжували й після 40 — і були чудовими мамами. Якщо колись захочу дитину — подумаю про це. А поки що мені добре так, як є. Насолоджуюся свободою, можливістю подорожувати, кІ кожен новий день для мене — це можливість робити те, що приносить радість.
