“Ти зобов’язаний дотримуватися моїх прав!” — оголосив мій син, навіть не підозрюючи, як легко розколоти мамине серце.
Того вогкого жовтневого вечора Мар’яна, загорнувшись у пухнатий халат, поставила на стіл тарілку з гарячими пампушками. Кімнату наповнив запах свіжої випічки, а з вулиці тягнуло холодом та дощем. Усі домочадці поспішали до столу — так хочеться зігрітися чаєм і забути про осінню мряку.
Десятирічний син Мар’яни, Тарасик, мовчки сів, узяв одну пампушку, але майже не їв — лише копався виделкою в начинці та насуплювався. Погляд у нього був важкий, ніби за день він дізнався щось дуже серйозне.
— Що з тобою, Тараску? — запитала Мар’яна, присідаючи поруч. — Якийсь ти замислений. У школі щось трапилося?
Хлопчик відклав пампушку й відповів:
— Сьогодні до нас на класну годину дядько з поліції приходив. Розповідав, що в дітей є права. І що батьки часто їх порушують.
Мар’яна здивовано підняла брову:
— Цікаво. І що ж він таке розповів?
— Багато чого, — з виглядом дорослого почав Тарас. — Наприклад, що мене не можна змушувати робити те, чого я не хочу. Що ви з татом зобов’язані поважати мою особу. А в мене, між іншим, є особисте життя. І я маю повне право проводити час, як сам вирішу.
— Особисте життя? — ледве стримуючи посмішку, перепитала Мар’яна.
— Так! — впевнено кивнув син. — Наприклад, я хочу після школи грати в комп’ютер. А ти змушуєш робити уроки. Це пряме порушення мого вільного вибору! Ще й кричиш на мене, коли я не їм брокколі! А дядько сказав — це моральний тиск! Ну й загалом — ремінь? Ти ж знаєш, це вже кримінал! Мене взагалі можуть відібрати з сім’ї, якщо я захочу.
Мар’яна мовчала. Вона стояла, опираючись на край столу, і слухала свого сина, немов не впізнаючи його. Вона пам’ятала, яким крихітним він був, як плакав уночі, як гаряче притискався до неї, і як сама сиділа біля його ліжечка, ловлячи кожен його подих. А тепер перед нею стояв «громадянин з правами».
— А вчительку ти не боїшся? — тихіше запитала вона. — Якщо вона тебе залишить після уроків, теж поліцію викликатимеш?
— Звичайно! Це ж незаконне утримання. Я можу скаргу написати. Нехай теж мої права поважає.
— А якщо її посадять? Шкода не буде?
— Буде… — на секунду в голосі хлопчика промайнула нотка сумніву. — Але… нехай не порушує!
Мар’яна зітхнула, відвернулася до раковини і почала мити посуд. А Тарас у цей час узяв аркуш паперу і щось швидко почав писати. Закінчивши, підбіг до неї і сунув у руку записку.
На ньому дитячим, але впевненим почерком було написано:
«Оплата послуг: прибирання кімнати — 50 гривень, вигул собаки — 30, походи до магазину — 20. Разом: 100 гривень на тиждень. Борг за минулу — ще 130».
Мар’яна опустила очі на записку. У грудях щось різко занозоло. Вона відчула, ніби між нею і сином виросла стіна. Вона сіла за стіл, взяла інший аркуш і почала писати. Почерк тремтів. В якийсь момент вона навіть засміялася, але вже за мить очі заповнилися сльозами. Коли закінчила, акуратно склала листа і передала його синові.
Той узяв папір і почав читати. Там було написано:
«Послуги: безсонні ночіТарас прочитав, мовчки стиснув аркуш у руці, а потім розгорнув його знову, ніби перевіряючи, чи не пропустив якогось слова, і раптом обійняв маму так, наче боявся, що вона зникне.
