Квартира, в якій живуть мої теща з тестем належить Олі – моїй дружині. Річ у тім, що бабуся переписала своє житло, в якому, за іронією долі, жила вся родина (адже теща після весілля привела туди свого чоловіка) на Олю. Але, звичайно, батьків звідти ніхто не виселяв, адже квартира чотирикімнатна, місця вистачає. Тим більше дружина тоді поїхала навчатись в інше місто і їй взагалі було не до того.
Але пройшло кілька років й ми з Олею зустрілись та вирішили побратися. Почали думати, де будемо жити. Обоє щойно після інституту, постійної роботи ще немає, тому ні про яку купівлю житла навіть у кредит не могло бути й мови. Орендувати теж було тяжко, адже наших фінансів тоді ледве вистачало на продукти. Собі дозволити витрачати кошти на те, щоб платити за спальне місце ми не могли.
Тому рішення було прийнято одноголосно: повертаємось в рідне місто Олі й живемо у квартирі разом з її батьками.
– А вони не будуть проти того, що ми до них переїдемо? – Запитав я у дружини.
– Звичайно, ні. – Сказала Оля та потім трохи задумавшись додала: – Та, врешті, яка різниця, адже я власниця тієї квартири.
Ми приїхали з усіма клунками, попередньо сказавши тещі з тестем, що будемо жити з ними. Вони добре знали, коли ми прибудемо, але, щойно ми зайшли у квартиру, ті почали вдавати, що забули.
– Ой, діти, – почала голосити теща, – я навіть не знаю, де ви це все поскладаєте. – Вона вказала на наші три дорожні сумки середнього розміру, в яких помістились всі наші пожитки. – Місця в нас небагато, а в кімнаті Олі ми трави розвісили сушитись. Мусите зачекати.
– Скільки зачекати? Тиждень?! – Нервово запитала дружина. – Ми вас попереджали, що приїдемо, могли б зняти. Але в мене немає сили чекати, поки ви все приберете, адже ми з дороги стомились. Добре, – дружина сіла на диван, – сьогодні ми заночуємо у вітальні, але завтра моя кімната повинна бути вільна.
Тесть з тещею з явним незадоволенням пішли нести нам постільну білизну.
– Завжди так велось, що чоловік приводить додому до себе молоду дружину жити, а не навпаки, – сказав мені тесть, коли пили чай на кухні.
Я пропустив ці слова повз вуха й ледве стримався, щоб не нагадати йому, що, як розповідала мені Оля, він сам прийшов жити до своєї дружини та її матері в цю саму квартиру.
Наступного ранку ми більш виразно побачили, як наша присутність заважає батькам дружини. Вони з самого ранку увімкнули телевізор у вітальні, де ми спали. Нам не залишалось нічого робити, як прокинутись й почали одягатись.
Ми почали шукати собі місце у квартирі, де будемо жити постійно. У вітальні не варіант, це ми ще зранку зрозуміли. У кімнаті батьків – відпадає. У ще одній кімнаті, яка колись належала бабусі все залишилось так, як й за її життя – там теща нічого не дозволяла рухати. А у кімнаті Олі скрізь висіли трави та стояли мішки з картоплею, бо ж на балконі, бачте, холодно.
– Не подобається щось, – шукайте собі інше місце проживання. – Сказав тесть, коли ми попросили його звільнити кімнату Олі від цього всього, – або живіть, як є.
Ми з дружиною переглянулись й мовчки почали розкладати речі у її кімнаті, щоправда, постійно спотикались об мішки з картоплею. А що? Робити нічого. Мені цікава ваша думка, як би ви вчинили?
