Марія Іванна сиділа за столом, покликавши інших на обід. У руках вона тримала свіжо приготовані молочні млинці, а на столі вже гуляв бульйон саме такий, як любив Микола.
Катюшко, ти просто красуня! сказала Марія Іванна, злегка похитуючи каструлю. І вдома порядок, і до обіду разом підійшли. Невже тобі Фортуна сама в очі заглядає?
Катерина тільки посміхнулася, вставаючи від столу, щоб принести шампіньйонів до бульйону. Марії Іванни були знайомі її тишники, іще з тих часів, коли вона вперше ступила ногами у цей дім.
Микола повезений з тобою. Я пораджу молитися за те, щоб таке щастя не розпорошилося, продовжила Марія Іванна, хитро позираючи на свого сина. У мене ж, з твоїх років, вже дітей було…
Микола злякано поглянув на Катерину, але та просто відволікалася, витягуючи з кухні салатик саме такий, як любила бабуся з кавуна і вербівки.
Ой, салатик зі смаженими огірками! Зажадала, промовила Марія Іванна, піднімаючи чашку чорного чаю. Тільки як те буває, сучасні дівчата все в театрі дивляться, а домом не цікавляться. І так голосні, що і доїхати не встигнеш, а від них тільки слухати…
Катерина припинила пиночити огірки, трохи зажадаючи сльоз. Вона була професійна людина, встигала працювати, вести спортові тренування, але вже спочатку осуд в жінки Миколи боляв, як холодна вода на рану. Вона звертала тісну щілину між ротом, намагаючись приховати відчуття гіркості.
Виправіть гаразд подивіться на салатик! спокійно сказала Катерина, ніби їй нічого не до болю. Я стараюсь разом приготувати, щоб для вас усім було зручніше.
Відчуй відразу молодь ваша! Марія Іванна вдячно розсміялася, вташкуючи пальці в кутівку. Як і я: працюючи, подумай не роби більше того, що цікавить і підходить. А тут вже й діти навчаться!
Микола, змітивши, що Катерина трохи не прийшла, вже хотів змінити тему. Він знав, що їх відносини це історія, яка тяглася без дітей, і жохів єдиної бабусі давав її душу.
Бабуся, ти ж більше не журишся, приїхати до нас? Микола підтримав дівчину рукою, зроблячи вигляд, що тишить розмову. Відремонтували кімнату, тепла вона, як в сонці.
В мене щодня тут кілька речей з’являються, гірко посміхнулася Марія Іванна, що вже старша за гірку гірковавши про те, як відстав з документами на розподіл житла до сина. Без дактильної копії навіть не попадеш.
Катерина мовчала, лише приховала своє спогади про те, як вже мала тримати паспорта, але все-таки опинилася природою бездітною. Внуків нема, а й надія на краще міцніє з кожним днем.
Як же ви гадаєте, що то вік, нарешті витягла бабуся, вставаючи й починали розглядати розвішений на стіні плакат з мандрівками на Кавказ. Коли Фортуна тебе полишить що?
Микола похитнув головою, намагаючись зруйнувати це диво. Він пригадав, як бабусині слізи водилися, коли вона порівнювала їхню родину з сусідньою матусиною, чи з жінками, які перезвонили до них через дітей.
А вже світ що бабуся знову почала маленькі гріхи: в Приворотник без трубок, в якому живе колишній молодший брат, замінити і без того вже завели чи ще щось.
Ти не настільки пасок, щоб тут дитину з другми вчити, зажорливо відповів Микола.
Я не про це! бабуся вдарилася добре по вишиванці. Я ж чув, що ти із Катеринкою робите, але невже?
Як бабусю не візьми, вона не постара, старався Микола, обертаючись до Катерини. Візьми, кажу, приїхай до нас.
Я ж сьогодні ще не сказала, що погоджуся, Катерина потерла очі, прагнучи викурити. Як же… Нам ще й вести діти, якби що…
От і вже! Марія Іванна випустила жирну слізу, сівши за столом. Ви, молодші, все завжди по-новому. А коли багато додатків?
Коли Микола з Катеринкою пішли на кухню, бабуся залишилася сама, звертаючись до кількох опусків, що лежали над столом відчуття самотності вже починало виганяти її.
В мене було пять спроб, тихо сказала вона, але потім пригадав: три не доповняли, два викишили… Й чи то трапилось, чи ні, а тепер Микола з дівчиною те, що в мене залишилося.
Катерина стояла біля плити, пропускаючи через папірець пянку воду, а потім знову відкривала кафедру поміж білого і зеленого розчину. В її думках історія бабусиного болу і жаль за власну долю. Вона зовсім не хотелася собі триводити, але життя ставило на самому додатку.
Відкрився Двер. Микола разом з Катеринкою і бабуся, яка вже мала змінити погляд на їхнє майбутнє.
А я вже звязала з овдовілого сусіда, сказала бабуся, вставаючи з місця. Говорив, що буде тепер краще на світі.
Як це? запитала Катерина, сплутана.
Ну, Марія Іванна витягла руку. Якби ще був ти з нами, Георгіє, то ми б не стали думати про життя без тебе.
Катерина не зовсім розуміла, але вже думала, що в ці дні бабусині гадки стають смілишми, вже не стосуються дітей, а говорять природу життя.
Ти говориш про Георгія? запитала вона, спокійно, але трохи розуміючи, що бабуся вже вести мову про своє минуле.
Краще, щоб я розповіла, сказала Марія Іванна, вставаючи до кімнати. А як тільки вже ділись, що я так витратила три викиди, як зберіг, чи вже було?
Катерина приголубила міцніще, але голос у вікнах вже не звучав. Бабуся повідомила про те, що сама пережила, ставши жінкою, яка не могла забеременіти, не дивлячись на любов і доброту.
Я не знала, що може бути так болісно, промовила Катерина, оглядаючи стару вишиванку.
Я ж боялася, що ви жінки…
Я ж навіть не виявила себе цілком, Катерина знову пальцями загірлялася в потрібні місця. Я б не переборовала жодного болю, якби не була сильна.
Ти аж моє серце зігріла! Марія Іванна зі сміхом обняла Катерину. Не бійся про це, дівчино. У тебе ще завжди всього багато. І якби не дитя, то те, що було.
Вже через місяць, Катерина й Микола знову опинилися серед місця, де бабуся живе з ними. Ремонт у сусідньому будинку закінчився, Марія Іванна познайомилася з Георгієм, старшим сусідом, і зараз їхня родина вже не розглядає життя без цього собору.
Дивись, як багато спочатку! вигукнула Марія Іванна, як-то вже звикла. А тепер ти в мене будеш… молодшою донькою!
Катерина посміхнулася, дивлячись, як бабуся вже почала перерозпорошувати термінок з Георгієм. Вона пригадала, що колись бабуся виконувала те, що робила тепер: прагнула життя, світло, теплість. Щоб було їжі, щоб було людей і ще щоб тиші було менше.
Іноді, коли в житті най паскудніші моменти, ви живете так, що починаєте подумки відчувати, що молитва цікавіше будь-якої тиші. І все, що було приховане, нарешті розмовляло голосом, який шепшив у нас усе про любов, поняття й спільне життя.
Все змінилося, але найголовніше безмовність. Тоді, коли батька молчала, бабуся візьмала на себе тягнути й об’явила мову тиші. І було їм так, що життя ще раз довело, що вірність не залежить від років, а тільки від думки, як бути разом.
