У моєї мами я єдина донька і все життя вона хвилювалася за мене. Не було ще такої життєвої ситуації, яка б відбулася без маминих порад.
Коли я вийшла заміж, мама завжди мені радила, як догодити чоловікові та як має себе вести дружина, коли чоловік чимось образив її. В побуті мама також встановлювала свій порядок, хоч ми з чоловіком жили окремо.
Ледь не щодня мама приходила до мене в гості. Чоловік звик, хоча не надто любив надмірну увагу тещі. Відносини ж в них були непоганими. Мама любила для зятя щось приготувати, а мій чоловік допомагав їй у хатніх справах. Все життя моя мати прожила самотньо, тож її квартира потребувала чоловічих рук. Мій Ігор мав здібності ремонтувати усе, що тільки існує. Тож, мама була дуже щаслива мати такого зятя.
Коли у нас з’явилася донечка, мама почала приходити до нас ще частіше. Іноді ночувати залишалася, та я дійсно потребувала її допомоги у перші місяці життя моєї дитинки. Ігор вважав, що ми – батьки, тож маємо самі справлятися з донькою.
Так почали виникати перші за все наше подружнє життя конфлікти. Ігор все частіше затримувався на роботі, аби не бачити щодня тещу, моя ж мама почала звинувачувати його у байдужості, а потім й взагалі – у зраді запідозрила.
Я всіляко намагалася якось догодити та мамі, і чоловікові. Навіть почала говорити мамі, що не треба щодня нам допомагати. Та жодного результату це не принесло. Коли донечці було пів року, Ігор зізнався, що зрадив. Я не змогла пробачити йому й ми вирішили розлучитися.
Я залишилася жити у квартирі Ігоря. Ми домовилися, що він переоформить житло на мене і не буде сплачувати аліменти. Колишній чоловік від доньки не відмовився, бачить її десь раз на місяць.
Після розлучення моя мама й зовсім наче прописалася у моїй квартирі. Вона вважає, що я потребую її підтримки та допомоги. Та тільки я не хочу й чути ніяких порад, бо вважаю, що частково у тому, що я залишилася самотньою з дитиною на руках винна саме моя рідна матір.
Все ж я не знаю, як відмовити мамі, коли вона вчергове пропонує свою допомогу. Я розумію, що у неї окрім нас с донечкою нікого немає. Та тільки її гіперопіка не на користь. Можливо хтось зміг вирватися з надто міцних обіймів мами? Підкажіть, будь ласка, що мені робити та як вчинити.
