Я виховую доньку одна. Так сталося, що з чоловіком ми розлучилися, ще коли наша Марічка була зовсім маленькою. Батько дитини інколи допомагає та висилає гроші на догляд за дитиною, але не кожен місяць.
Окрім того, що я є матір’ю-одиначкою, я ще не маю власного житла, тож винаймаю кімнату в гуртожитку. Прогодувати себе та дитину важко лише за рахунок соціальної допомоги та періодичних виплат колишнього чоловіка.
Тож, через нестачу коштів я вимушена була влаштуватися на роботу, маючи однорічну дитину на руках. Єдина людина, на кого я б могла залишити маленьку Марічку – це моя мама. Вона проживає за містом, тож донечку я вирішила залишити з її бабусею на декілька днів.
Моя мама – пенсіонерка і спершу охоче погодилася посидіти з Машею. Та, коли я забирала свою донечку, мама сказала, що буде сидіти з онукою лише за гроші. Адже це також робота і Марічка – далеко не найслухняніша дитина. Та ще й готувати потрібно, а її пенсії не вистачає на дитяче харчування.
Тож, в наступний раз я маю платити по 100 гривень за день аби моя матір поняньчила мою доньку! Я була вражена такою позицією, доведеться здати Марічку в садочок. Так і донька буде разом зі мною, і я нікого не буду навантажувати своїми проблемами.
Тепер я залишилася зовсім сама і не маю жодної підтримки. Та я знаю: я – єдина, хто є у моєї Марічки та тому маю бути сильною. Та іноді хочеться від когось хоч гарне слово почути.
