**Щоденник відчаю**
Дорогі мої, мені так болісно виливати душу на папері, але тримати це в собі вже немає сил. Мій син — єдина дитина, яку я виносила, виростила, виховала — тепер поводиться так, ніби я для нього не існую. І все почалося після того, як у його житті з’явилася вона — його дружина, моя невістка. Я досі не розумію, де помилилася. Невже я гідна лише такого ставлення? Чому рідна людина може так безжалісно відвернутися від матері?
Я сама підняла сина. Чоловіки у моєму житті бували, але всі не ті: хто користувався моєю добротою, хто просто зникав. Можливо, це мій характер, а можливо, я просто занадто віддавалася мрії про щастя, приймаючи за нього те, що йому не рівня. У 90-х я працювала на трьох роботах, відмовляла собі у всьому, аби в нього було все. Йшла крізь втому, не жаліючи рук, не досипаючи ночей.
Потім з’явився чоловік, котрий став для нас рятівником. Одружений, так. Але допомагав. Найголовніше — влаштував сина на роботу в нафтову компанію. Підтримував нас і морально, і фінансово, коли більше ніхто не хотів. Завдяки йому син став нафтовиком, закінчив технікум, потім університет, пройшов практику, влаштувався. Я завжди вірила в нього, навіть коли він мріяв про власну справу, а не про заводську зарплатню. Віддавала останні гроші, сиділа сама на хлібі й воді, аби він міг рухатися далі.
Потім він привів додів дівчину. Гарна, але, як мені тоді здалося, пустоголова. Завагітніла швидко. Я тішилася — у мене буде онука! Допомогла з організацією весілля. Мій знайомий дав їм гроші на обручки, і тут я вперше відчула тривогу. Вона вибрала перстень дорожчий за всю суму, не порадившись з ніким. Я несміливо зауважила, що гроші-то на двох, і, може, варто взяти щось скромніше, але в парі. Вона подивилася на мене з ненавистю. З того часу я — її ворог номер один.
Я мовчала. Терпіла. Навіть купила їм авто, щоб син міг підробляти після змін. А потім усе пішло шкеребертом. Машину продали, грошей стало менше. Посипались докори від її батьків: «Що це за чоловік, якщо не може утримувати сім’ю?» — і незабаром розлучення. Сін занурився у вир. Відібрали права. Я витягувала його з тієї прірви. Допомагала. З’явилася справа. Як тільки гроші повернулися — вона теж. А мене почали уникати.
Справа записана на мене — через борги у стягувачів. Він платить, але дрібними сумами. Почав грати в азартні ігри, сподіваючись відігратись: повернути дружину, сім’ю, стабільність. Я знову дала йому гроші — на працівників, на оренду, на розвиток. Він запевняв, що все налагодиться. Я вірила. А потім він почав вимагати більшого — щоб я звільнилася з роботи й приділяла усе його справі. Я пішла, віддала себе цілком, а тепер просто сиджу й чекаю, коли про мене згадають. Часто — не згадують. Навіть онуці нічого не можу купити — не маю чого. Запрошують мене лише тоді, коли від мене щось потрібно.
Він подарував мені машину — гарну, нову. Тільки ось заправити чи застрахувати її я не можу: грошей не дає. Іноді забирає її, а повертає — зламану. Коли потрібно було терміново кудись поїхати — авто не завелася. А я ж ще й кредит за його колишню машину виплачую — брала на себе. Спочатку він платив, потім кинув. І що я? Мовчу. Бо я мати.
Я відписала їм частину своєї квартири. На свята мене не запрошують. Ні на Новий рік, ні на дні народження. Раз прийшла до нього на роботу — накричав. Сказав, що його ганеблю. За що? Я ж не пиячка, я друкувалася в літературних журналах, була у Спілці письменників, читала книги, працювала все життя. Я не якась асоціальна бабуся з під’їзду.
Іноді я просто благаю пробачення — за все. Навіть не знаю, за що саме. Просто: «Вибач, якщо щось не так». А тепер — мене заблокували. Не подзвонити. Не написати. Я залишилася в тиші, і мені здається, що я збожеволію від цієї порожнечі. Сиджу біля вікна, дивлюсь, як проходять чужі діти, й думаю: у чому моя провина? Чому мій син — моє все — вирішив, що я більше не потрібна?
Я ридаю від болю, який неможливо ні вимовити, ні пережити. Плачу від того, що людина, яка мала бути моєю опорою, стала найдальшою на світі. І все, що лишилося — спогади й надія. Надія, що одного дня він згадає, як я тримала його за руку, коли йому було страшно. Як я стояла поруч, коли весь світ був проти. І зрозуміє, що мати не зраджує. Мати — просто любить…
