Одіозність у шлюбі. Чоловік пішов до іншої. Оповідь
Зі Святославом ми прожили разом 20 років. Було всяке — і радісне, і гірке. Але жодного дня я не шкодувала, що прожила його з ним.
Завжди намагалася бути гарною дружиною, у всьому йому догоджала і не суперечила. А як інакше? Адже жінка має бути мудрою. Інакше — ось тобі й на, залишишся самотньою, а кругом повно таких же розлучених, що крутяться біля чоловіків. Двічі пробачила йому зради. А одного разу Славко взагалі зібрався піти з сім’ї. Але я йому одразу сказала — без нього не виживу. Злякався, залишився.
Пити мій чоловік теж любив, але хто ж не любить? Зате працював і хоч якісь гроші в хату носив. Нашої сім’ї вистачало. Та й я на двох роботах крутилася. Так і жили.
Коли народилася донька, і я сиділа в декреті, чоловік почав поводитися ще гірше. Докоряв за кожен зайвий кусень та нагадував про економію. Але потім усе налагодилося — я вийшла на роботу і могла купувати все сама — собі й доньці.
Одного разу він прийшов не зовсім тверезий — вранці. Коли я запитала, де був — розлютувався і замахнувся на мене. Я промовчала, адже дружина має розуміти: він чоловік, йому іноді треба відпочивати від сім’ї.
А потім він уже не просто замахнувся. Я ходила в темних окулярах, приховуючи синці, але всім казала, що вдарилася об дверцята шафи.
А потім це сталося ще раз. І ще. І почало траплятися постійно. Лікарі, які лікували мені зламаний ніс і ребра, радили написати заяву в поліцію. Але я не могла. Адже Славко — коханий і рідний.
Та й якби я так зробила, він би образився й пішов. А у нас дитина — їй потрібен батько.
Хоча до доньки він майже не приділяв уваги. Хотів сина. Але друга дитина не виходила, хоча я й мріяла про ще одну.
Коли донька підросла, почала просити розлучитися. Так, знаю, рідкість — адже діти люблять будь-яких батьків. Але Оля (донька) боялася батька, адже й їй від нього діставалося. Святослав був для нас авторитетом, ми слухалися, але не завжди вдавалося уникнути покарання.
Минали роки, мені вже було за сорок. Оля жила окремо зі своїм хлопцем.
Чоловік теж затих — майже не розмовляв зі мною й не звертав уваги. Я звикла до такого ставлення, любила його мовчки, на інших чоловіків навіть не дивилася. Робила все, щоб йому було добре.
Одного дня він прийшов із роботи раніше — задумливий і якийсь дивний. Ходив мовчки по квартирі. Ніби хотів щось сказати, але не наважувався.
— Славку, щось трапилося? — я вирішила заговорити першою.
Він помовчав.
— Так, мене все достало. Я йду!
Земля пішла з-під ніг. Я вхопилася за спинку стільця.
— Як йдеш? Куди? А я? А наша сім’я?
— Яка сім’я? — заревів він. — Ти на себе подивися! Я ціле життя терпів тебе, мучився. Хоча б тепер поживу для себе, жінкою, яка мене варта!
— У тебе інша жінка? — сльози полилися з моїх очей.
— А ти як думала? Звісно. На тебе й дивитися без сліз важко — стара, як хата. А я ще хлопець видний. У мене жінки самі на шию кидаються. А тебе не хочу бачити — достала вже зі своєю любов’ю.
Святослав схопився, швидко одягнувся й ухопив сумку.
— Речі завтра заберу! — кинув на ходу.
Отак і закінчилися наші 20 років спільного життя.
Потім я дізналася, що останні три роки в нього була коханка. Саме до неї він і пішов.
Сьогодні мені виповнилося 45. З моменту розлучення минуло п’ять років, але я досі не прийшла до тми.
Колишній при розлученні ділив навіть ложки, забрав усе, крім квартири — вона дісталася мені від мами. Все відбувалося, як у сні, я не могла зрозуміти, що це дійсність.
Як таке могло статися? Адже я ж усе для нього робила!
Зараз, через стільки років, я все зрозуміла. Не можна жити життям іншої людини. Не можна прощати образи, якщо людина не кається. Не можна ставити себе нижче партнера й у всьому йому догоджати. Не можна терпіти приниження й насильство. А я ж ще й доньку на другий план поставила! Тепер вона майже не спілкується зі мною — ображається за зіпсоване дитинство.
Як шкода, що я не зрозуміла цього раніше! Скільки сил і енергії витрачено даремно…
Годинник у кімнаті гучно цокав. Цей день народження я теж зустрічаю самотньою. Але головне — я тепер знаю: хочу прожити решту життя в радості й спокої. Без залежності від чиїхось на— Двері зачинилися з приємним клацанням, і я з усмішкою подивилася на вітальню — так, життя тільки починається.
