**Щоденниковий запис: Курорт за щастям**
Ми цілий рік мріємо про відпустку, готуємось, сподіваємось, що повернемось звідти щасливими. Але часто буває навпаки…
Ще в травні Ігор з Олесею почали планувати поїздку. Обговорювали, куди поїдуть, де зупиняться. Олеся хотіла на піщані пляжі Одеси. Там мілководдя майже на кілометр, вода тепла. Для маленького Віті саме те.
— Ти хочеш їхати з дитиною? — сухо запитав Ігор.
— Ти питаєш так, ніби це тільки моя дитина. Ну так. А що? Їдуть і з немовлятами.
— Якщо залишити не з ким. А в нас є мама. Попроси її посидіти з онуком, побачиш, вона не відмовить. Усі безсонні ночі, підгузки й капризи візьмемо з собою. Що це за відпочинок?
Олеся згоджувалась із чоловіком. Але не могла уявити, як розлучиться із сином на цілих десять днів.
Мама підтримала Ігоря.
— Поїдьте самі, відпочинете. Він маленький, з ним лише втомитесь, та й не зрозуміє нічого.
— Глянь, який готель я вибрав. А вид із вікна? З верхніх поверхів видно море. — Ігор розвернув ноутбук екраном до Олесі.
— Яка різниця, який із вікна вид? Ти ж їдеш на море, а не дивитись на нього з номера, — сказала Олеся. — Там галькові пляжі, не полежиш.
— А шезлонги навіщо? Зате не носимо в номер пісок.
Ігор завжди знаходив потрібні аргументи. А Олеся завжди поступалася, бо любила його безмежно. Яка різниця, куди їхати, який пляж, аби з ним. За два з половиною роки їхнього спільного життя нічого не змінилось.
— Думаю, краще літати літаком. Дорожче, зате швидше, — сказав Ігор.
А Олеся думала, як розлучиться із Вітею. Він хоч і маленький, але швидко зрозуміє, що мами нема, сумуватиме, плакатиме. Впорається мама?
— То я замовляю готель? — відволік від переживань чоловік.
— Так, звісно.
У них були різні уявлення про все, зокрема про сім’ю. Ігор рано залишився без батьків, його виховували дід і баба. Дід помер, коли Ігор закінчував школу. Баба пішла за ним через два роки.
Коли вони познайомились, Ігор уже жив сам. Майже одразу Олеся переїхала до нього, вони разом робили ремонт, влаштовували на свій смак майбутнє гніздечко. Усі заздрили Олесі.
— Пощастило тобі, Олесю. Гарний наречений, ще й із квартирою, без настирливої свекрухи. Дивись, не кусайся, а то відіб’ють, — радила подруга.
— Хіба не ти? — сміялась Олеся.
— А що? Я теж гарна.
Перше розчарування сталося через місяць після весілля, перед днем народження Олесі, коли Ігор прямо сказав дружині, що не треба запрошувати маму.
— Прийдуть друзі, їй буде нудно з нами.
— Це і її свято. Вона мене народила в цей день, виростила. Як я скажу їй? — обурилась Олеся.
— Запросіть її наступного дня. Посидимо, поп’ємо чай із тортом.
Олесі це не сподобалося, але вона любила Ігоря й не хотіла сваритись. Мама, якщо й образилась, то не показала виду. Прийшла наступного дня, подарувала гарний чайний сервіз. Ігор розсипався в компліментах, поцілував її в щоку, дякував за дочку. Все обійшлось.
Так і повелося, що на всі свята в них вдома збиралися друзі Ігоря. Багато з них не мали своєї квартири, жили на знімних або з батьками. А маму не запрошували.
— Якщо любиш, треба приймати людину такою, яка вона є. Він ріс без батьків, не розуміє цінності родини, — казала мама. — Тим паче, через мене не варто сваритись. День народження — пустяк. Дружина повинна бути мудрою. Почнете сваритись — не чекай добра. У тебе син, йому потрібен батько, і важко виховувати дитину самій, повір мені.
Олеся залишала Вітю з мамою, а сама бігала по магазинам. Після пологів поправилась, сукні стали малі, ще й купальник треба новий. Якось вона крутилась перед дзеркалом у новій світлій сукні.
— Подобається? А коли засмагну, взагалі буде бомба. — Олеся повернулась до Ігоря.
— Нічого. Ти в ньому якась бліда. Вона тебе повнить, — сказав чоловік, ледве глянувши на неї.
Її немов окропом обілляло. Вона знову подивилась у дзеркало. До весілля була худенькою, стрункою, легкою. Поки годувала, округлилась.
— Тобі раніше подобалося, що груди стали більші, — образилась Олеся.
Сукня їй уже не подобВона зняла сукню й відчула, що цей відпочинок ніколи не принесе щастя, якщо вони не знайдуть спільну мову.
