На закаті літа: нове життя
У невеликому містечку, загубленому серед пагорбів Карпат, жила Марія, чиє життя довгі роки було пов’язане з місцевою друкарнею. Вона знала кожен куточок своєї справи, любила її всією душею, але до п’ятдесяти років втома, наче важкий камінь, впала на її плечі.
З чоловіком, Тарасом, вони виростили двох доньок. Обидві вже мали свої сім’ї й поїхали до великих міст, залишивши Марію сумувати за їхнім дзвінким сміхом і рідкими зустрічами з онуками. Вона дзвонила їм майже щовечора, жадно ловлячи новини, але останніми роками її власні розповіді ставали все похмурішими. Втома стискала серце, а радість ніби вислизувала, наче пісок крізь пальці.
Тарас вийшов на пенсію раніше Марії — він був старший на десять років. Це був його другий шлюб, і спочатку їхнє життя текло рівно. Але останніми роками Тарас усе частіше тягнувся до пляшки, що виводило Марію з себе. У такі моменти він ставав чужим: ні поговорити, ні подивитися на нього без болю вона не могла. Тарас же сердився у відповідь, відмахуючись від її закликів до здорового життя.
Єдиною втіхою для Марії були сусідки — Ганна й Оксана. Обидві, на кілька років старші, вже п’ять років насолоджувалися пенсією. Ганна овдовіла, Оксана давно розлучилася, а їхні діти жили своїм життям у далеких містах. Але ці жінки, попри вік, горіли жагою до подорожей.
— Як ви встигаєте стільки їздити? — дивувалася Марія, дивлячись на їхні сяючі обличчя.
— Живемо скромно, Марічко, — відповідала Ганна. — Завжди так жили. Їдемо у плацкарті, не розкошуємо. Знімаємо недорогі кімнати, подорожуємо весною чи восени, коли ціни нижчі. Удвох — дешевше. Готуємо самі: салатик, рибку підсмажимо — і ситі.
— Точно, — підхоплювала Оксана. — На свята чи дні народження діти й друзі знають, що нам дарувати. Не торти чи букети, а гроші на подорожі! Ми все прораховуємо: маршрути, екскурсії, витрати.
— Як же це чудово! — зітхала Марія, але в її голосі лунала туга. — А я з дому нікуди. Тарас, наче грізна хмара, сидить на дивані, чекає мене з роботи. Годувати його треба, вислуховувати, а я після зміни ледве жива.
— Візьми відпустку, умови його, — запропонували подруги. — Поїдемо з нами у Карпати! Там гори, повітря цілюще. А може, і його з собою?
— Та ви що? — відмахнулася Марія. — Тарас нікуди не поїде. Друзів у нього немає, бажання рухатися — теж. Як на пенсію вийшов, так на дивані й осів. Їсть, спить, телевізор дивиться.
— А ти спитай, — наполягали сусідки. — Не вирішуй за нього.
Але Марії не довелося заводити цю розмову. Її світ розсипався, коли у матері стався інфаркт. Усі думки були лише про неї. Батьки жили в тому ж містечку, і тато, незважаючи на свої вісімдесят, був поруч із мамою. Але Марія щодня бігла до лікарні, радіючи кожному покращенню в стані матері.
Тарас же, замість підтримки, сердився. Його дратувало, що дружина пізно повертається, а коли Марія оголосила, що поживе у матері після виписки, він і зовсім вибухнув:
— Там батько, нехай він і доглядає! Навіщо тобі туди? Подумай про себе!
— А ти зможеш підвестися з дивану, якщо я захворію? — не витримала Марія. — Зможеш за мною доглядати?
Тарас промовчав, і ця мовчанка різала глибше за слова.
Місяць Марія жила у батьків, приїжджаючи додому лише на вихідні. Знаючи, що вона перевірить, Тарас намагався не пити. Марія ж, повертаючись, прибирала, готувала їжу на кілька днів.
— Їж, підігрівай, не сиди на сухому пайку, — просила вона, але Тарас лише відмахувався, сердячись, що дружина «кинула» його заради батьків.
Мамі стало краще, вона почала ходити, їздити до лікаря. Марія повернулася додому, але радість була недовгою. Через три місяці мати померла від повторного інфаркту.
— Ось і полегшила тобі мати життя, — холодно кинув Тарас. — Тепер заживемо нормально.
Ці слова, як ніж, порізали серце. Марія розридалася, сидячи на дивані.
— Нормально? — її голос тремтів. — Я все життя працювала для родини! Виростила доньок, працювала на двох роботах, шила по ночах, щоб їх вивчити. А тепер мрію про пенсію, щоб хоча трохи пожити для себе, поїздити, як мої подруги!
— Ти все про себе! — спалахнув Тарас. — Я теж працював, теж втомлювався. Думав, на пенсії будемо їздити до санаторіїв, лікуватися. У мене судини, тиск, головні болі! А ти мене кидаєш заради старих.
— Кинути пити не пробував? — різко сказала Марія. — Викликай таксі, їдь до лікарів, у санаторій — хто заважає? Я тебе зіпсувала, все життя за руку водилаТарас замовк, а потім несподівано обійняв Марію, і в цю мить здавалося, що між ними знову пройшов той самий теплий вітерець, що колись об’єднував їхні серця.
