Оксана дивилася на свекруху й думала: “Ну якою ж треба бути слухняною рабинею свого чоловіка, щоб знімати з нього чоботи? Мало того, що він п’яний, мов пень, а не те щоб самому роззутися, так вона ще й пальці ніг торкає, примовляючи: “Слава Богу! Теплі ноги, не замерзли. А шкарпетки-то вовняні, щільні, сама в’язала.”
Здивуванню невістки не було меж. Свекруха підняла з дивана чоловіка, взяла під руку, міцно притиснула до себе й поволі повела до ліжка. Вкрила, немов дитину, ковдрою, на табурет поставила велику кружку квасу і пішла, щаслива, пити чай. Оксана аж зуби стиснула, щоб не кепкувати:
— А де ж крики, кидання знятих чобіт, підзатильники?
Замість усього цього вона побачила задоволене обличчя свекрухи й почула, як та не лише виправдовувала чоловіка, а й хвалила:
— Давно не пив, мабуть, зустрів когось із друзів. Хоч трохи відпочине, а то вся робота та робота. Звісно, зайвого хопив, печінка вже не та. Але нічого, потім тиждень на дієті посидить, підлікуємо.
Невістка вже рік як вийшла заміж за їх сина й встигла помітити, що свекруха завжди перед своїм чоловіком згинається. Ніколи не підвищить голосу, все пояснює, розжовує, хоча в результаті робить так, як їй треба. А вже якщо свекор захворіє, то свекруха бігає перед ним навшпиньки.
Колись невістці відповіла, що себе, коли заболить, легше вилікувати — а от чоловіка… Тут окрім хвороби треба вилікувати його капризи, небажання пити ліки, його гнів на себе, що захворів, коли справи по горло.
Оксана спостерігала за свекрухою й крутила вуса — ось уже й виросли такі пишні, як у козака. Ось, наприклад, сядуть обідати, її чоловік тільки голосно хльосне гарячий борщ, як Оксана вже очі витріщує, кладе ложку й дивиться на нього. Той здогадується й починає їсти, давлячись, боїться зітхнути. А свекруха скаже чоловікові:
— Не квапся, тобі дитину не годувати, корову не доїти.
На голосне причмокування додасть, що Слава Богу смачно, раз боїшся, що ми відберемо. Свекор, зрозумівши натяк, починає їсти тихо й спокійно.
Колись до свекра прийшли друзі, свекруха заметушилася, виставила на стіл закуски й спокійно пішла по своїх справах. Чоловіки сиділи, інодя в розмові пролітав мат, але в цілому поводилися добре, щось обговорювали, згадували. Оксані гості здавалися непроханими й засидженими. Не витримала, запитала у мами:
— Чи не час їм розходитись? Може, час і честь знати?
Свекруха відповіла:
— Це їм вирішувати. Двері треба розпірати, коли гості заходять, а коли йдуть — показувати на стіл, щоб випили на посошок. Вони раз на рік зібрались удома за столом, не в гаражі, не під парканом — нехай посидять. Іди, запитай, може, чогось не вистачає?
Справді, чоловіки пішли всі задоволені, спокійні, а свекор ще й щасливий від дружини, обіймав і цілував її. Коли її чоловік затримувався з роботи, по обличчю Оксани було видно, що вона злиться, нервОксана глянула на свого чоловіка, і вперше за довгий час їй захотілося не вимовляти докору, а обійняти й приголубити.
