Напівоголена дівиця з півмісячного календаря зухвало посміхалася зі стіни. Цей календар мене давно дратував. Тільки мій покійний — ну, точніше, колишній — чоловік міг повісити на кухні таку похабщину.
— Бувай, люба! Ти абсолютно не вписуєшся у мій новий інтер’єр.
“Люба” з резиньяцією помахала лакированою підошвою, покидаючись у смітник. Стіна знову сяяла ніжною зеленню, але на душі легше не стало. Так, рік видався не дуже… Почалося з втечі чоловіка, а закінчується, схоже, втратою роботи. Фірмочка, яка вже довго трималася на ниточці, наближалася до закономірного краху. Зарплату видавали все рідше… Навіщо тоді взагалі ходити в офіс? Та нізащо. Замість цього я вирішила зайнятися генералькою.
Але замість ентузіазму я втупилася у безкоштовну газетку з оголошеннями всяких шарлатанів: білі магі, ворожки, знахарі, потомственні цілительки… В самому низу сторінки всемогутня екстрасенс Віра обіцяла повернути чоловіка, зняти порчу і змінити життя, причому зі 100% гарантією. Робити було нічого (крім тієї генеральної), цікавість завжди була моєю сильною стороною — і очікування себе, я набрала номер…
***
Під’їзд був відчинений настеж, ніяких домофонів та бдительних консьєржок. Двері відчинив потертий життям чоловік. Дізнавшись, що я через оголошення, мовчки махнув у бік кімнатки.
“Там”, на скромному диванчику, сиділа жінка середніх літ у заношеній домашній кофті. Її шия була обмотана старим пуховим хусткою.
— Доброго дня, ви телефонували? Отже, хочете, щоб я зняла з вас вінець безшлюбності…
— Якби ж так! Я одружилася відразу після університету. І прожила з чоловіком майже п’ятнадцять років.
Вона подивилася на мене своїми маленькими очима з білявими віями. Де ж ті “безодні очі”, що пробурюють крізь душу?
— Вибачте, я вас переплутала.
Чхнула.
У кімнату вдерся той самий тип. Не звертаючи на мене уваги, заявив:
— Люсь, вдома жрати нема. Дай грошей, сбігаю до крамниці.
Вона скривилася, дістала з тумбочки кілька купюр і сунула йому в руку.
— На. Візьми батон, макарони та ліверну ковбасу.
— А на пиво? — образився він. — Бо не піду…
Люся-Віра додала ще пару гривень, і він зник.
— Отже, ви хочете повернути чоловіка?..
А чи хочу? Я раптом усвідомила, що мій Петрик — майже копія її супруга, тільки трохи презентабельніший і з меншими залисинами. Ну, і навіщо мені таке “скарбище”?
— Може, обійдуся, — вирішила я. — Але щоб він потім сам біг назад із розпачливими вибаченнями.
— Добре, — швидко погодилася вона. — Ще щось?
— Хочу роботу мрії: творчу, престижну, цікаву та з гарною зарплатою… Якщо таке взагалі буває.
— Ой, зараз важко влаштуватися… Ось я після скорочення вже кілька рокь не можу знайти нормальну роботу, — зітхнула Люся-Віра.
— Але у вас точно все буде добре, — поспішила додати вона.
У передпокої задзвенів телефон. З’явився той самий чоловік, вже в ядреному зеленому пуховику.
— Тебе викликають у школу. Твій Гриць заклеїв класний журнал «Моментом».
— Гриць такий же мій, як і твій! Іди сам, мені набридло за нього червоніти…
Ми залишилися наодинці. Вона виглядала трохи ніяковітно.
— Діти… Молодший ще нічого, а от старший… У вас випадком немає знайомого нарколога?
— На жаль, ні.
— Продовжимо. Ще бажання?
— А ви справді все можете? — підколола я.
Вона не зрозуміла сарказму і спокійно сказала:
— Гарантія сто відсотків.
— Тоді хочу, щоб у мене закохався добрий, розумний, гарний і заможній чоловік. Ідеально — якнайшвидше. За нього я б і заміж вийшла.
Вона щось пробурмотіла, загнула три пальці.
— А ще хочу виглядати на двадцять п’ять. Не більше.
Кивнула, загнула четвертий. Схоже, для мене вона була готова на все.
— Може, ще щось?
Фантазія висохла. Хіба що…
— Хочу сибірського кота!
Люся-Віра стиснула кулак, підняла очі до стелі і беззвучно зашепотіла. Можливо, це були замовляння, а можливо — просто усний рахунок, бо вона одразу ж сказала:
— З вас тисяча двісті гривень.
— А порчу не будете знімати? — поцікавилася я.
Вона на мить примружила очі.
— Порчі нема. Вам просто не щастило.
— А тепер щаститиме?
— Тепер щаститиме.
Наостанок чхнула.
Відчуваючи себе меценаткою, я відлічила гонорар і пішла. По дорозі лаяла себе — гроші ж були зовсім не зайві.
Замерзла, встромНаступного ранку мене розбудив дзвінок від колишнього чоловіка, який, як виявилося, вже чекав біля дверей із квітами та вибаченнями.
