«Ми просто хотіли допомогти сусідці, а у відповідь отримали донос. Отака подяка?!»
— Нещодавно до нас додому прийшов соціальний працівник, — розповідає 35-річна Оксана. — Сказав, що надійшла скарга: нібито наші діти запущені, а ми не створюємо для них належних умов. Він оглянув квартиру, зазирнув у холодильник, поговорив із дітьми… Усе гаразд. Заповнив документи, попросив підписати, і пішов. Але я досі не розумію — хто і навіщо це зробив?
Оксана та Богдан одружені більше десяти років. Виховують двох дітей — восьмирічного сина та п’ятирічну доньку. У родині лад, діти доглянуті, чемні, добре вчаться. Ні у школі, ні в садочку на них не скаржаться. Та й самі малюки на питання батьків відповіли, що все добре. Виходить, скарга надійшла від когось іззовні. Але від кого?
Відповідь знайшлася несподівано. За тиждень Оксана побачила у дворі Єву — онуку їхньої літньої сусідки, бабусі Галини. Жінка згадала, як кілька років тому вони з Євою посварилися під час першої ж зустрічі. Відносини між ними не склалися, й з того часу вони взагалі не спілкувалися. Але тепер усе стало на свої місця.
З бабусею Галиною у Оксани та її чоловіка були дуже теплі стосунки. Стара сусідка була рада, коли поряд оселилися молоді. Часто заходила на чай, приносила пиріжки, сиділа з маленьким Яриком, коли Оксані треба було терміново вийти. А Оксана й Богдан у свою чергу допомагали старенькій з покупками, приносили ліки, вивозили літом на дачу.
Коли бабуся захворіла, Оксана майже щодня приходила до неї — прибирала, готувала, слідкувала за її станом. Так, соцпрацівник теж навідувався, але від нього було мало користі. Родичів у бабусі, здавалося, не було: ніхто не дзвонив, не приїжджав, не цікавився.
— За вісім років я жодного разу не чула про її доньку чи онуку, — згадує Оксана. — Ми з чоловіком робили все, що могли, але в нас була своя родина. У якийсь момент я зрозуміла, що нам стає важко. Тоді сама запропонувала бабусі знайти її рідних — раптом вийде налагодити зв’язок.
Галина зі смутком продиктувала контакти. Оксана знайшла її доньку Марію й онуку Єву у соцмережах. Написала їм, попросила приїхати — мовляв, мама у важкому стані, їй дуже потрібна підтримка.
Бабуся зраділа: «Невже приїдуть? Я їх не бачила п’ятнадцять років…» Востаннє донька була тут, коли Єві виповнилося лише сім. Тоді вони сильно посварилися — Марія хотіла продати мамину квартиру, а бабуся відмовила. З того часу донька перестала спілкуватися.
Але, на подив Оксани, уже наступного дня Марія приїхала. Разом із Євою. І почався справжній жах.
Марія з порогу почала кричати, що Оксана з чоловіком спеціально доглядають за Галиною, щоб потім відібрати квартиру. Звинуватила їх у тому, що вони нібито отруюють стареньку, аби швидше позбутися її та заволодіти житлом. Оксана в жаху стояла й не знала, як реагувати. Богдан не витримав — вступився за дружину й вигнав «гостей». Але ті пішли не мовчки.
— Ми зробимо все, щоб ви потрапили до в’язниці! — кричала Єва. — Вам ще легко відбулося! Ми подамо скарги всюди, доможемося вашого виселення! Ви за все відповісте, шахраї!
Тоді Оксана й зрозуміла, звідки взявся той донос у органи опіки. Стало зрозуміло, хто вирішив так «помститися».
— Я ж лише добра хотіла… — каже Оксана. — Мені й на думку не спадало, що за допомогу літній людині можна отримати такий удар. Ми з чоловіком не претендували на квартиру. Ми просто не могли кинути Галину саму — вона заслуговувала на людське ставлення. Якби я знала, які в неї рідні — ніколи б їх не шукала.
Тепер Оксана уникає будь-яких розмов про ту родину. Вона живе своїм життям, піклується про дітей і намагається забути той скандал. Але осад залишився.
— Більше я не втручатимусь у чужі справи. Ні до кого не постукаю, нікому не запропоную допомоги. Не тому, що боюся — ні. Просто боляче. Коли робиш добро, а у відповідь отримуєш бруд. Боляче й обидно.
