Коли ми з Мариною одружились, вона намагалась всі свої зароблені гроші тримати від мене в таємниці. Спочатку я не надавав цьому значення, адже розумів, що вона – жінка, їй більше, ніж мені, всього потрібно. Я ніколи не запитував, скільки заробляє дружина, хоч і розумів, що немало, адже працює вона графічним дизайнером і завжди має купу клієнтів і, відповідно, замовлень.
Мені не потрібно було знати, скільки в Марини грошей, поки одного разу я не побачив повідомлення в неї на телефоні про грошовий переказ від чергового клієнта. Як виявилось, дружина за кілька днів заробляє стільки, скільки я за цілий місяць.
Вирішив я поговорити з дружиною.
– А що? – Каже мені Марина. – Можу собі дозволити. Ми з самого початку з тобою домовились, що про свої гроші я не звітую. Вони – мої й витрачаю я їх виключно на власні потреби. А все, що стосується нашого побуту оплачуєш ти. Чи ти вже забув про нашу домовленість?
– Ні, люба, я не забув. – Сказав я. – Але я не знав, що ти заробляєш в рази більше за мене. А я зі своєї скромної зарплати купую продукти, оплачую комунальні послуги та оренду квартири, де ми з тобою живемо і ще змушений відкладати хоча б невелику суму на наше майбутнє, адже нам потрібно буде десь жити, коли народиться дитина. Зрозумій мене також – я все сам не зможу витягнути.
– То що ти мені пропонуєш? – Марина подивилась на мене з-під лоба.
– Знаю, що тобі це не сподобається, – почав я, – але може ти б також вкладала якусь помірну частину у формування нашого спільного бюджету?
Та дружині це не сподобалось.
– Тобто ти заробляєш менше, ніж я, – обурилась вона, – й ще хочеш мене в цьому звинуватити?!
– Марино, я ні в чому тебе не звинувачую, – спробував пояснити я, – просто хотів попросити в тебе допомоги. Ти теж працюєш і заробляєш, тому чому б тобі не оплачувати, скажімо, хоча б комуналку? Тоді я матиму можливість більше відкладати для того, щоб придбати колись житло для нас.
– Не буду я оплачувати ніяку комуналку! – Відрізала дружина. – Ти чоловік і це виключно твій обов’язок – забезпечувати мене та наших майбутніх дітей. А якщо в тебе, з якихось причин, не виходить нормально мене забезпечити, то чому я повинна тобі допомагати, скажи мені, будь ласка?! Подякуй, що я працюю й можу сама собі купити одяг, взуття та косметику й не прошу в тебе на це ні копійки! Адже я могла б взагалі сидіти, склавши руки, як це роблять інші жінки й просити в тебе гроші ще й на помаду чи манікюр. Як би ти тоді справлявся, мені цікаво!
– Це була б інша ситуація. Якби ти не працювала… – спробував почати я, але дружина мене перебила:
– Тоді, коханий, уяви, що я зараз не працюю й нічого не заробляю. Уяви й живи далі, як жив до цього. Адже я нічого змінювати у своєму житті не збираюсь, от і ти не змінюй. Добре?
Дружина пішла й сіла за свій ноутбук. Я бачив, як вона замовляє в інтернет-магазині туфлі, вартістю мого телефона, але нічого не зміг їй сказати. Так, вона має на це право, адже заробляє, але чому вона не хоче ввійти в моє становище й не хоче допомогти? Мені трохи образливо.
Я не знаю, що з цим робити. Може хтось щось порадить?
