Вийшла заміж я у 20 років. Можливо для когось і рано. Але не завадило мені створити чудову сім’ю. Ми з чоловіком дуже любили один одного, тому довго жити окремо не могли. У нас народилася донечка. І це тільки зміцнило нашу сім’ю. Ми старалися її виховувати правильно. Тому росла вона дуже хорошою дівчинкою.
Перед Днем святого Миколая, донька попросила маленького цуцика. Мріяла вона про нього давно. Але цього року ми вирішили здійснити її мрію.
Вона вже обрала собі песика якого хотіла, красивого, породистого.
Ми постійно сплановували поїздку, але завжди чомусь все скасовувалося, то робота то інші справи.
Одного разу ми їхали у справах. На вулиці була сильна гроза. І в темноті ми помітили, як на дорогу кривуляючи вийшло цуценя. Ми звичайно зупинилися, добре що їхали не швидко. Воно було таке нещасне, мокре. Напевно якась машина вже зачепила його, бо воно жалісливо скавуліло.
І тут донька заявила, що не хоче того породистого гарного песика. Що хоче взяти це нещасне цуценя, бо воно її потребує більше. Чесно, я заплакала від її щирості. Я щаслива, що ми ви ховали таку добродушну дівчинку.
Звичайно ми не відмовили їй. Забрали цуценя, відігріли вдома, відгодували. Потім завезли до ветеринара. Пройшли курс лікування і Живчик був здоровий. Він дуже прив’язався до нас, особливо до доньки. Постійно з нею гуляв, грався. А вона була неймовірно щаслива біля нього. Ми щасливі що донька розуміє, що зовсім не в красі справа. І не потрібно нікого оцінювати за тим як він виглядає, бо душа може бути зовсім іншою.
