**Не віддам. Нікому тебе не віддам.**
— Можна? — У розчинені двері кабінету зазирнула дівчина.
— Прийом закінчено. Працюємо лише за попереднім записом.
Обличчя дівчини видалося Марійці Степанівні нечітко знайомим. Вона завжди добре пам’ятала обличчя. Але була впевнена — ця дівчина раніше до неї не записувалася.
— Вибачте, але запис до вас закритий або до кінця місяця, — сказала дівчина.
— У понеділок відкриється на наступні два тижні. Або ж записуйтесь до іншого лікаря, — втомлено запропонувала Марійка Степанівна.
Лікарі клініки часто на неї нарікали — багато жінок хотіли потрапити саме до неї.
— Я хотіла з вами поговорити.
І тут вона її впізнала…
***
— Привіт! — У кабінет без стуку влетіла Соломія, розносячи навіть густий запах дорогого парфуму.
— Соломіє, скільки можна говорити — треба стукати. У кріслі могла бути пацієнтка.
— У коридорі нікого немає. Отже, ти вільна, — спокійно посміхнулася подруга. — Підемо в кав’яМарійка міцно обійняла Машеньку, відчуваючи, як тепло дитячого тіла розтоплює її старе серце, і зрозуміла — нарешті знайшла те, чого шукала все життя.
