Запізно для щастя? Ні. Просто вчасно…
Коли Марія переїхала до невеличкого села на Чернігівщині, вона й уявити не могла, що там розпочнеться нова сторінка її життя. Хатинка дісталася від далекої родички – стара, з похилим ґанком. Але Марія з першого дня вирішила: будуватиме, почне все з нуля. Вона мріяла про теплий дім, де лунатиме сміх, пахнутиме варениками й пануватиме спокій затишку.
Одного разу, коли вона добудовувала комору, побачила жінку, яка йшла від автобусної зупинки. Висока, струнка, з якоюсь міською виправкою. «Оце так жінка…» – подумала Марія. Це була Оксана, сусідка.
Пізніше вони випадково зустрілися біля сільського крамниці.
— Чула, що ви – Марія? А я – Оксана, — промовила вона, простягаючи руку.
Так і почалося їхнє знайомство. Жінка швидко захопила Марію – розумна, добра, спокійна. Спочатку спілкувалися, як сусідки, потім все частіше й частіше, поки одного разу Марія не зізналася собі: вона закохана.
Оксана була старшою на три роки. На той момент їй вже виповнилося п’ятдесят вісім. Вона прожила нелегке життя – працювала, сама виховувала сина, бо з батьком дитини нічого не вийшло. Син виріс, поїхав навчатися, одружився, тепер живе з родиною в іншій області. Онучці вже п’ять років, але вони навідувалися рідко…
Оксана часто сиділа біля вікна і згадувала дитинство. У них була багатодітна сім’я – шість дітей, батьки й бабуся. Хата крихітна, грошей майже не було. Іграшок теж не було. Бабуся варила, прала, доглядала за молодшими, поки мати з батьком працювали в полі.
Батько був теслею, приносив гроші, але частенько повертався п’яним. Мати сварилася з ним, але дітей він не чіпав. Коли Марія була у третьому класі, батько несподівано помер. За ним незабаром пішла й бабуся. Мати залишилася сама з шістьма дітьми.
З того дня в Марії скінчилося дитинство. Вона стала нянькою для молодших, варила, мила, прибирала, забувши про подруг і забави. Коли в школі вона пошкодила руку, впавши з горища, лікарі так і не змогли повністю її вилікувати. З тих пір ліва рука слухалася погано. Працювати було важко, але вона не скаржилася.
В інтернаті, де Марія навчалася після восьмого класу, її наче підмінили. Тут її вперше хвалили, вона знайшла подруг, відчула себе потрібною. Особливо любила шиття – працювала однією рукою, але все виходило акуратно й гарно. Вчителі не вірили очам, однокурсниці захоплювалися. Двічі на рік вона приїздила додому з вишитими власноруч подарунками для рідних.
На другому курсі Марія закохалася в Тараса. Він був уважним, веселим. Марія вже уявляла, як вийде за нього заміж… Але коли розповіла матері, та холодно відповіла:
— Яке в тебе майбутнє? Рука хвора. Сама залишишся.
Слова матері болюче вдарили. Поступово Тарас віддалиПоступово Тарас віддалився, а Марія навчалася жити з тим, що її серце знову стало пус тим.
