Подруга, від якої нудить: історія про дружбу, якої варто боятися
Я завжди була собі на умі — краще самітність, ніж галаслива компанія. Вийшовши заміж, я відчула, що в чоловікові знайшла усе те тепло, розуміння та підтримку, яких мені, мабуть, не вистачало. Мені було добре в цьому затишному світі на двох. Друзі — рідкісні, але надійні: дві подруги з інших міст, іноді дзвонимося, листуємося. У нас було те саме: нечасте, але щире. І мені цього вистачало.
Але була ще одна. Галина.
Як вона з’явилась у моєму житті — не поясню. Зустрілися випадково, побазікали, обмінялися номерами. Спочатку все було невинно: привітання на свята, несподівані послуги, турбота. Галя ніби вплелася в моє життя, але витягти цей вузлик було неможливо — усе здавалось таким милим. А потім я зрозуміла: нам не по дорозі. Вона була з іншого кола, і серед моїх друзів та колег її фамильярність часом заставляла мене червоніти. Після її «жартів» повисала мертва тиша, яку треба було терміново заповнити сміхом або словами. Щоразу я виправдовувалася однією й тією ж фразою: «Галина — душевна жінка. Не судіть про людину за поведінкою».
Вона ніби відчувала, коли в мене гості, і з’являлася саме тоді. Без запрошення. З вічною пляшкою шампанського. Навіть якщо в домі були люди, яким таке вгощення здавалось кощунством. І щоразу — тост. Довгий, урочистий, де я поставала майже богинею: «…ми з Олесею, хоч і не народилися від однієї мами, та як вареники з одного тіста…». Соромно, ніяково, неприємно.
Чоловік її не терпів. Вважав, що я дозволяю собою маніпулювати через слабкість характеру. Він парирував її тиради такими самими розлогими компліментами, а потім йшов геть, залишаючи мене наодинці з цим «театром абсурду». Ми часто ссорилися через Галю. Я звинувачувала його в снобізмі, а він мене — у сліпоті.
А тепер до суті. Галя була поруч 12 років. І за ці роки, здавалося, не трапилося нічого страшного. А потім все почалося.
На один з днів народження вона подарувала мені гарну нейлонову білизну. Після першого ж дня носіння моє тіло вкрилося висипом. Діагноз — алергія на синтетику. Відтоді — лише бавовна. Тоді я й думки не пов’язувала це з Галею.
Через пару місяців мої трохи хвилясті волосся стали кучерявими, як у мулатки. Збивалися в котельця, випадали пучками. Я змучилася, доки не викинула розческу — теж подарунок Галі. Волосся почали відновлюватися.
Пізніше — зникнення великої сумі з гаманця. Того самого, який вона подарувала мені на 8 Березня. Чоловік тоді вперше кинув: «Та хто ще міг вибрати таку потворну форму гаманця?!»
Моя донька Марійка почала погано почуватися після кожного візиту Галини. Нудота, температура, блювання. Чоловік жартував: «Марійку від Галі нудить». Я сміялася. Даремно.
Наш кіт Боня жив з нами 7 років — ласий, кастрований, флегматичний. Одного разу нас не було вдома два дні. Галя, запропонувавши подбати про нього, забрала до себе. Після повернення кіт несподівано кинувся на мене — роздер плече до крові. Відтоді він став агресивним. І щоразу, коли він поводився дивно, у повітрі лунала фраза: «…після того, як побував у Галі…»
Я все ще нічого не розуміла. Аж поки не сталося те саме.
Проводжаючи Галю, я машинально взяла пульт і переключила телевізор на камеру у під’їзді. Камера була замаскована — ніхто, крім родини, про неї не знав.
На екрані я побачила: Галина сидить навпочіпки перед нашими дверима і… чистить килимок. Потім дістає з сумки щось, встає на шкарпетки і кладе це над дверною рамою. Іде.
Коли я, заціпеніла, провела рукою по верху коробки — укололася. Там стирчали три іржаві голки. А під килимом — зерна, викладені дивною схемою. Я б ніколи їх не побачила — адже прибиральниця регулярно миє підлогу й під килимом теж.
Я завернула голки та зерна в папір і поклала до вечора.
Чоловік вислухав мене і вперше за 15 років шлюбу назвав дурЯ більше не сміюся з його жартів про Галю, бо тепер знаю — іноді сміх це останнє, що лишається перед правдою.
