Ювілей не за правилами
На святкування ювілею до Ганни Михайлівни зібралися родичі та друзі їй виповнилося шістдесят. Вона й не стара ще, але вже й не молода, хоча й не наважиться назвати себе літньою. Занадто ж енергійна та ділова. Здається, все в неї в руках горить, багато що вміє, і завжди жартує:
У мене ще є порох у порохівницях, навіть поділитися можу, і сміється.
У кафе зібралося багато гостей: чоловік, два сини з дружинами, родичі та колишні колеги. Більше вона не працюватиме, хоча на підприємстві, де пропрацювала роки головним бухгалтером, її шанували. Перед виходом на пенсію вона промовила:
Надовго не прощаюся, буду вас навідувати Та й взагалі не уявляю, як це сидіти вдома. Але всі до цього доходять ось і моя черга.
Колеги поважали Ганну Михайлівну душевну жінку, яка завжди допоможе і дасть розумну пораду. Директор шкодував, що така фахівниця йде, але що поробиш. І колеги теж сумували:
Ганно Михайлівно, ми вам спокою не дамо, дзвонитимемо! А хто ж нас тоді підкаже? жартували вони, проводжаючи колишню начальницю.
Дзвоніть, дівчата, дзвоніть, я тільки за!
А зараз усі зібралися в кафе гарні, радісні, а сама ювілярка і взагалі як квітка ніби помолоділа, а не навпаки. На Ганні елегантна сукня до підлоги шоколадного кольору, намисто з натурального каменю, навіть туфлі на невеликому каблуці. Для неї це важливо, бо в останні роки вона й не памятає, коли вдягала каблуки, хоч би й невисокі.
Мамо, яка ж ти у нас гарна та молода! хвалили обидва сини, даруючи їй великі букети троянд.
Дякую, мої хороші, обіймала їх по черзі.
Святкування вдалося на славу, усі залишилися задоволені. А чоловік Ярослав ледве зводив очей із дружини сьогодні вона була особливо чарівна. З Ярославом Ганна прожила гарне, спокійне життя майже сорок років. Вони піклувалися один про одного, виховали гідних синів, і тепер мали право пожити для себе.
Ярку, давай й ти звільняйся, годі вже їздити на роботу, умовляла дружина.
Гаразд, Галю, подумаю. Але я теж не уявляю, як це сидіти вдома. У мене в планах працювати до сімдесяти, як здоровя дозволить, відповідав чоловік. Наше покоління працьовите, без роботи нам ніяк.
Оце вже правда, працьовите покоління. Нас так виховали
Наступного дня після ювілею Ганна прокинулася рано. У неї в гостях залишилися обидва сини з дружинами, сестра з чоловіком та стара мати. Котедж Ярослав будував власними силами точніше, не сам, але його будівельники. Він і досі працював у будівельній фірмі. Розкрутився на славу матеріали були під рукою, виписував дешевше, адже для себе. І тепер був радий, що збудував великий двоповерховий дім родичів у них багато, і всім знайдеться місце.
Ганна метушилася на просторий, світлій кухні. Гості поїдуть перед вечером, треба всіх нагодувати. Сини люблять мамин вишневий пиріг ось він уже в духовці.
Прокинуться будуть пити чай з пирогом, а хто й каву. Люблю приймати гостей веселіше, а то вдвох із чоловіком у такому будинку. Хоча мама ще з нами, але її й не помітно рідко виходить у двір, хворіє.
Незабаром почула за спиною голос чоловіка:
Галю, і сьогодні тобі не лежиться? Все ж таки тобі вже за шістдесят! Треба себе берегти, сміявся Ярослав. Хоча кому я це кажу
Невже вона проспить, коли в домі гості? Завжди рано вставала, готувала сніданок собі та чоловікові. Причому сніданок був завжди смачний і ситний так вони звикли. Особливо Ярослав, сідаючи за стіл, любив жартувати:
Сніданок зїж сам, обідом поділися з другом, а вечерю замовкав, а дружина допитувала:
Ну а вечерю?
Вечерю я теж зїм сам, продовжував він, і обоє сміялися.
Гості поступово прокинулися, зібралися на кухні, веселоща тривала.
Добре у вас тут, казала Оксана, сестра господині. Краса, затишок, чистота й порядок, а двір який доглянутий. Молодець, Галю.
Та що я? Без Ярослава я б так не змогла все облаштувати, ось мій головний помічник, потріпала вона чоловіка по волоссю.
А Ярослав, ніжно дивлячись на дружину, теж не скупився на компліменти:
Так, Галюся моя прекрасна, сама невсипуща і мене підтягує. А удвох, як відомо, і гори можна зрушити.
Пощастило вам обом. І сестрі з тобою, і тобі, Ярославе, з моєю сестрою, промовила Оксана.
Оце точно. Я щасливий з моєю Ганною. Навіть не уявляю, як би все склалося, якби ми тоді не зустрілися. Цікаво, яким було б наше життя окремо?
Усі раптом засміялися, бо історію їхнього знайомства знали всі.
Тааак, історія протягла Ганна. Я теж не уявляю життя без тебе, Ярку.
Мам, розкажи, хоч ми й чули багато разів, попросив молод
