— Слухай, тільки що розмовляла з Олесею. Уяви, Василь знову загуляв, — промовила Тетяна, коли на телевізорі почалася реклама, що перервала серіал на другому каналі.
Вона глянула на чоловіка. Він напівлежав, спершись на підвищену подушку, і з цікавістю дивився на рекламні кадри.
— Віть, ти мене чуєш? Василь знову залицятися почав, — повторила вона, не дочекавшись відповіді.
— Чую. А тобі що? — відповів він.
— Як це що? Олеся — моя подруга. Я переживаю за неї. Василь тобі нічого не розповідав? — обережно запитала Тетяна, вивчаючи профіль чоловіка.
— Він мені не звітується. І взагалі давно не бачив його. А твоя подруга, чесно кажучи, істерічка. Я б теж від такої тікав. Досить, фільм починається.
— Ось як? Він тобі так сказав? Значить, Олеся винувата. У вас завжди жінка винна, аби тільки виправдати свою кобилячу вдачу. А хто її зробив істерічною? Все життя гуляє. — Тетяна стиснула губи, а чоловік напружено дивився в екран.
— Слухай, я тебе теж часто лаю. Скільки разів казала, щоб ноги біля дверей витирав? Весь пісок в хату тащиш. Ванну ніколи не помиєш… Я теж істерічка? Може, і тобі варто «на хабарі» сходити? За компанію? — Тетяна встромила в нього погляд.
— Ну от, почалося. Дійшла черга до мене. — Віктор зкинув ковдру і підвівся з ліжка. — Додивлюся на кухні.
— Мені просто шкода подругу, — сказала Тетяна йому вслід.
— У них така любов була. Він до неї квітами через вікно на другий поверх ліз. І чого вам, мужиків не вистачає? — гукнула Тетяна у бік відчинених дверей.
— Поки сватаєтесь, то нас «сонями», «зайчиками» називаєте. А як лихе на ум навернеться, то ми вже й істерічки, — вголос розмірковувала вона, ніби чоловік міг почути. — Скільки разів Олеся його пробачала. Вперше на колінах стояв, божився, плакав, що більше ніколи… Дітей заради пробачила. Ні, Василь — гарний чоловік. Але душу їй витоптав. Поки не відсохне, його не переставиш… — Тетяна замовкла і прислухалася. З кухні не лунало жодного звуку.
«А може, й Віктор мені зраджує? Чого так зірвався? Зачепила за живе? Та ні, він лінивий. Василь хоч за собою доглядає, у спортзал ходить. А в мого вже й живіт, і лисина проглядає…»
Але насінина сумніву проросла тривогою. Тетяна вже не дивилася серіал. Вона встала, всунула ноги в капці й пішла на кухню. Чоловік сидів на стільці, склавши ногу на ногу, і курив, випускаючи дим у відчинене вікно. Потягнуло холодом, і вона здригнулася.
— Чого раптом закурив?
Віктор здригнувся, попіл впав на стіл.
— Тьху, налякала. — Він здув попіл на підлогу. — Мабуть, теж переживаю. Ми з Василем таки друзі.
— То поговорив би з ним. Перед дітьми не соромно? Який приклад синам подає? — Тетяна підійшла до вікна, взяла попільничку з підвіконня й поставила перед чоловіком.
— Навряд чи він мене послухає. Не лізтиму з порадами. Це його життя, сам знає, що робить. — Віктор докурив, затушив цигарку й зачинив кватирку.
— Піду спати. — Він пройшов повз дружину.
Тетяна похитала головою, вимкнула світло й теж пішла у спальню. Чоловік лежав на боці, відвернувшись. На телевізорі вже йшла програма з Савіком Шустером. Вона вимкнула його, лігла. Останні місяці вони засинали так — спиною один до одного.
Познайомилися ще в студентські роки, коли не могли надихатися одне одним. Побралися через два роки. Все було, як у всіх: сварилися, мирилися, жили далі. Донька виросла, закінчила університет і поїхала до Києва. Щастя Тетяна не осягала. Але воно було. Друзі розлучалися, знову одружувалися. В кожного своя історія. А вони вже двадцять сім років разом. Чверть століття.
Думки знову повернулися до Олесі. В ушах дзвенів її голос: «За що він так зі мною? Я ж усе для нього робила. Дітей народила. А тепер ні молодості, ні чоловіка…»
А на іншому боці ліжка Віктор лежав з відкритими очима, вдивляючись у пітьму, придушуючи зітхання й намагаючись не ворушитися.
Через два дні Віктор запізнився з роботи. Тетяна не хвилювалася. Бувало й раніше. Або пробки, або зустрів когось, або роботу дотягнув. По вигляді чоловіка вона завжди могла відгадати причину. Якщо приходив веселий і під випитку — значить, з друзями. Якщо похмурий — проблеми в офісі.
Нарешті, у замку щось зашелестіло. Тетяна чула, як чоловік роздягався. Не кряхтів, як зазвичай. Потім пройшов у кухню.
Коли вона зайшла, Віктор сидів біля столу, притулившись до стіни. Але виглядав не розслаблено, навпаки — як стиснута пружина. Вона відчула його тривогу. Серце стиснулося. Те саме неприємне відчуття, що й тієї ночі. Він дивився перед себе, нВона підійшла до нього, мовчки обняла, і в цю мить зрозуміла, що пробачає — бо любов, навіть з тріщинами, все одно міцніша за будь-які зради.





