Марійка ходила туди-сюди по хаті, ніде собі місця не знаходила. Вже кільтий день поспіль Андрій вертався додому пізно. А учора взагалі під ранок прийшов. Докоряла йому, що міг би попередити, подзвонити, щоб не хвилювалася. Посварилися. І от знову чекає, міряє кроками кімнату, поглядає на годинника.
«Кохає він. Але міг би й подзвонити. Рано чи пізно одружиться. Треба звикати. Ще невідомо, яка дружина дістанеться, клопоту додасться. Ой, краще про це не думати. Він, звичайно, дорослий, але серце все одно болить». Марійка не могла зупинити свій розбурханий розум.
Раніше сміялася з таких матерів, що надто опікуються своїми вирослими синами, а тепер сама стала гіршою за них. Всіх дівчат, з якими зустрічався син, якщо він їх знайомив, вважала недостойними його. І, як усі матері, думала, що син повинен порадитися з нею в такій важливій справі, як вибір нареченої. Адже вона краще знає, що йому потрібно. Думки лізли та лізли до голови, і кінця їм не було. Швидше б уже син повернувся.
У дверях клацнув замок, і Марійка здригнулася, хоча чекала й прислухалася. «Нарешті!» Кинулася в сіни, але на півдорозі зупинилася, пішла на кухню й сіла за стіл, склавши руки перед собою.
— Мамо, чому не спиш? — Андрій зупинився в дверях.
— Ти ж знаєш, що я хвилююся. Міг би й подзвонити, — докірливо сказала вона.
— Мамо, я дорослий і не збираюся звітувати за кожен свій крок перед тобою.
— А де ти був? — Марійка дивилася викликом.
— У Оленки. — Голос Андрія став ніжнішим і на тон нижче.
— У тебе чергова дівчина, і гадаю, не остання. А мати в тебе одна. — Марійка не могла приховати ревнощів.
— Чому чергова? Вона єдина, як і ти, мамо. — Андрій підійшов, нахилився і поцілував Марійку в щоку. — І не треба говорити про неї погано. Посваримося, сама ж потім шкодуватимеш. До того ж, як би я вибрав собі наречену, якби не зустрічався з дівчатами? Сама ж казала, що не можна одружуватися на першій-ліпшій. Казала?
— Казала, — зітхнула Марійка. — То я так розумію, ти вже вибрав наречену?
Андрій присів біля неї навпочАндрій посміхнувся, взяв її за руку, і Марійка раптом відчула, як з її серця злітає важкий камінь — може, і справді щастя сина важливіше за її власні побоювання.
