Несподівана гостя
У маленькому селі Вишневе пахло свіжим хлібом, який Ганна Степанівна пекла в старій печі. Раптом у двері застукали, і затишна тиша кухні розлетілася, як дим. Ганна витерла руки об фартух і побігла відчиняти.
— Мамо, знайомся, це Олеся, моя наречена, — на порозі стояв її син Тарас, сяючи широкою посмішкою.
Ганна глянула на дівчину і завмерла, наче грім ударив. Олеся була високою, майже під два метри, у короткій спідниці, на шалених підборах, з яскравим макіяжем і величезною сумкою в руках.
— Вітаю, — вимовила Ганна, намагаючись приховати шок. — Степане, іди сюди! — гукнула вона чоловіка. — Тарас нашу майбутню невістку привіз, знайомся!
Степан, шаркаючи капцями, вийшов у розтягнутій майці. Побачивши Олесю, він застиг із роззявленим ротом, наче побачив примару.
— Здрастуй, — пробурчав він і, опам’ятавшись, шмигнув назад у кімнату перевдягатися.
Ганна провела його поглядом, сповненим докору. Коли син два дні тому повідомив, що приїде не сам, вона зраділа. Тарасові вже за тридцять, час було обзаводитися сім’єю. Вона уявляла собі скромну дівчину, може, з косою, у простій сукні. Але Олеся? Такої Ганна не очікувала. Туфлі на шпильках, яскраві нігті, сумка, з якої стирчали якісь пір’їни. Це був виклик усьому, що Ганна вважала нормою.
— Заходь, Олесю, — сказала вона, намагаючись тримати себе в руках. — Степане, бери сумку, що стоїш!
Степан, уже в чистій сорочці, підхопив валізу Олесі й повів гостей у хату. Ганна, скориставшись моментом, прошепотіла синові:
— Тарасе, ти кого привіз? Це що за вигляд?
— Мамо, не починай, — засміявся Тарас. — Вона тільки ззовні така. А всередині — золото, самі побачите.
Ганна скептично хмикнула і, перехрестившись, пробурмотіла:
— Ох, спаси і збережи, ось так сюрприз.
У хаті почалася метушня. Чоловіки про щось шепотілися за столом, а Олеся влаштувалася в кімнаті Ганни й Степана, розкладаючи свої речі. Ганна з подивом спостерігала, як із сумки з’являлися капелюхи з пір’ям, купальники, якісь блискучі шматочки.
— Це що? — з огидою підняла вона двома пальцями щось, схоже на нитки.
— Це білизна, — байдуже відповіла Олеся. — Хочете, подарую? У мене ще є.
— Та ні, дякую, — буркнула Ганна, відчуваючи, як кров приливає до обличчя. — А чого ти взагалі в нашій кімнаті господарюєш?
— У Тараса місця мало, а дядько Степан сказав, що ви не проти, — усміхнулася Олеся.
— Дядько Степан, кажеш? — процідила Ганна, кинувши погляд на чоловіка. — Ну-ну.
Вона схопила Степана за руку і вивела у двір.
— Ти що, з глузду з’їхав? Нашу кімнату віддав? На дивані тепер спатимеш, гостинний ти мій! — шипіла вона.
У цю мить із хліва почулося мукання корови.
— Ой, Зірку не подоїла через вас! — схопилася Ганна і кинулася до хліва.
Олеся, почувши це, вискочила слідом.
— Можна мені спробувати? — несміливо запитала вона. — Я ніколи корову не доїла.
Ганна окинула її поглядом з ніг до голови.
— У цьому? — саркастично уточнила вона, кивнувши на Олесині підбори.
— Зараз переодягнуся! — Олеся метнулася в хату і за хвилину повернулася в шортах і майці.
Ганна зідхнула.
— Гаразд, ідем. Тільки хустку надінь.
— А можна капелюх? — прощебетала Олеся. — У мене є гарний, з квітами.
— Хустку! — відрізала Ганна. — Вигадала, капелюх…
У хліві вона подарувала Олесі відро.
— Доять ось так. А я піду сніданок готувати.
Минула півгодини, а Олеся не поверталася. Ганна накрила на стіл і, бурчачи, пішла до хліва. Побачивши картину, вона не втрималася й регітнула. Олеся, з хусткою набік, ходила навколо корови, зазираючи то з одного боку, то з іншого, і щось бурмотала.
— Ну треба ж, я скрізь дивилася! — виправдовувалася вона, коли Ганна, переставши сміятися, показала, як треба доїти.
Після сніданку Олеся вирішила позасмагати. Розстелила плед, наділа купальник і лігла у дворі. Степан, який цілий тиждень ухилявся від роботи, раптом схопився за косу й почав викошувати траву біля тину, кидаючи погляди на гостю.
— Олесю, допоможеш малину зібрати? — солодко заспівала Ганна. — Варення зваримо, компот.
— Звісно, тітонько Ганно! — оживилася Олеся.
У малиннику Ганна дала їй банку. Олеся почала збирати ягоди з таким запалом, що Ганна навіть здивувалася. Але тут її покликала сусідка, і вони пробалакали цілу годину. Ганна скаржилася, що мріяла про іншу невістку, а сусідка радила не судити згори.
Повернувшись у сад, Ганна виявила, що Олеся зВдруг з-під куща вискочив кіт Ганни, Мурчик, з малиною в зубах, а за ним, сміючись, вибігла Олеся, вся у листі і з червоними від ягід пальцями.
