Випадкова зустріч на березі
Марія з чоловіком та донькою вирішили змінити своє життя — переїхали з шумного Києва до тихого села на Полтавщині. Купили хату, завели курчат, посадили город. Почалася зовсім нова історія. Ввечері Марія виводила кіз до річки, дивилася на заходи сонця, насолоджувалася спокоєм.
— Мамо, вже смеркає, куди ти знов з козами? — здивовано крикнула донька Оксана.
— На річку, там трава соковитіша, — відповіла Марія. — Повернуся за годину, не хвилюйся.
Але ні за годину, ні за дві мати не повернулася. Оксана схвилювалася і переконала батька йти шукати. Знайшли Марію не одразу. Коли побачили — остовпіли: вона сиділа на лавці біля хати, бліда, тремтяча, то сміялася, то плакала.
— Мамо, що сталося? — запитала Оксана.
— Бачила, — видихнула Марія, — не примару… гірше.
Лише годину тому вона йшла, як завжди, стежкою до річки. Кози паслися, вона присіла відпочити й задрімала. Прокинулася в сутінках, схопилася, побігла збирати кіз. А ті, як на лихо, лізли у чагарники. Марія — за ними. Раптом помітила, що за останньою козою в траві щось ворушиться. Довге, чорне…
Спочатку подумала: тхір. Жах стиснув серце — а раптом скажений? Звір не відставав. Коза Настя почала мекати, Марія готова була захищати її, замахнулася палицею… і раптом це «щось» підстрибнуло, ніби збиралося кинутися на неї.
Але коли все закінчилося і вона наважилася підійти ближче, виявилося — це… величезні чоловічі труси, які коза зачепила рибальською сіткою. Мабуть, хтось залишив їх сушитися на кущах, а коза потягнула із собою.
Марія сіла на траву й реготала. Напруга, страх, адреналін — усе вирвалося сміхом. Саме в цю мить її і знайшли чоловік із донькою. А вдома категорично заборонили їй водити кіз до річки — хто знає, що ще там «оживе»…
