Бабуся послухала тітку й вигнала нас із чоловіком з хати. Першої ночі ми мусили ночувати на вулиці.
Моя бабуся живе разом із тіткою. У них трикімнатна квартира в Києві. Наймолодша донька, сестра мами, – сорок років, але ніколи не жила окремо. Немає ні родини, ні друзів, ні роботи – годує її бабуся. За всі рахунки платить мама, бо бабусиної пенсії не вистачає.
Ніколи не просила ніколи нічого в рідних, але настав важкий час, і я вирішила звернутися.
––––––––––
Після весілля ми з чоловіком жили в комунальній хаті. Збирали на іпотеку, мріяли хоча б про однушку. Довго шукали варіанти й зупинилися на недостроєній новобудові. Але де жити півроку?
Орендувати було накладно – треба було зберігати гроші, а не витрачати. Я пішла до бабусі й попросила прихистити нас. Одна кімната стояла пусткою, тим більше частина квартири належала мамі. Бабуся з радістю погодилась, і ми почали збиратись на переїзд.
Продали комуналку, вклали гроші й заселилися до бабусі. Купували продукти, мийні засоби, але поводилися, як гості. Тітка брала нашу їжу, але ніколи не подякувала. Відкрито ігнорувала нас: коли ми поверталися додому, вона ховалася у своїй кімнаті.
Ми пробули там недовго. Через місяць мама підзвонила, збентежена, і попросила нас виїхати.
––––––––––
Тітка влаштувала бабусі сцену. Казала, що ми їй заважаємо, руйнуємо її спокій, через нас вона свариться з матір’ю.
Ми зібрали речі, забрали кота Барсіка й почали шукати житло. Першу ніч перебули на лавці біля парку. Лише наступного дня знайшли хату. Дякувати Богу, мама допомогла грошима.
Бабуся робила все, що казала своя нахабна донька. Їй було байдуже, як ми виживаємо, чи все гаразд.
Відтоді я не спілкуюсь із родичами. Мама благає не ображатися на бабусю, каже, що та пАле серце моє закрилося назавжди, як двері тієї квартири.
