**Несподівані квартиранти та заміське щастя**
Після смерті дружини Василь Іванович відчував, ніби його будинок назавжди спорожнів. Донька Оксана жила з родиною в іншому місті, навідувалася рідко. По вечорах пенсіонер сидів у тиші, дивлячись на світлини з минулого, щасливого життя. Коли Оксана одного разу подзвонила й заговорила не лише про здоров’я, а й про самотність, він подумав: мабуть, вони приїдуть у гості. Та донька запропонувала здати кімнату — мовляв, знайомий хлопчик, брат подруги, лишився без житла після розлучення.
Так у Василя з’явився квартирант — Богдан. На перший погляд — скромний, чемний, тихий. Платив вчасно, їв небагато, інколи частував господаря. Часом дивилися разом телевізор, розмовляли. Але потім почалося…
Одного разу Богдан привів двійку підпитих товаришів. Ті галасували, курили, реготали аж до пізньої ночі. Це повторювалося знову й знову. Василь намагався поговорити, але почув у відповідь: «Я плачу. У договорі не зазначено, що гостей заборонено». Потім з’явилася дівчина Богдана — Марта. Спочатку заходила у гості, потім почала залишатися наночі. Богдан натякнув, що хоче помінятися кімнатами. Василь спочатку спротивлявся, але згодом погодився.
Одного ранку він побачив, як Марта готує млинець і запрошує його до столу. Богдан промовив по-доброму: «Залишимося поки тут. Біля роботи, ти — добрий чоловік. Гостей водити не будемо». Марта запропонувала: «А може, поїдете в село? У моєї тітки є будиночок у Вишневому. Життя безплатне, треба лише за домом доглядати». Василь спершу образився, але потім згодився: «Краще в селі, ніж тут, як у готелі».
Будинок виявився старим, але затишним. Він вклав у нього душу: прибрав, полагодив піч за допомогою сусіда Тараса. Той виявився жартівливим, працьовим, показував все, запрошував на рибалку. Навесні приїхала Ганна — господиня будинку. Привезла харчів, познайомилися. Василь пригостив юшкою, Тарас підтягнувся. Так і пішло. Кожні вихідні Ганна приїжджала. А потім усе змінилося.
Коли Василь із Ганною повернулися до міста, щоб обговорити майбутнє квартирантів, їм відчинила двері Марта — із вже помітним животом. «Ми з Богданом розписалися», — сказала вона. А Ганна, переглянувшись із Василем, додала: «Переїжджайте у нашу квартиру, а ми — з вами». Богдан не розумів, а Василь пояснив: «Ми теж вирішили одружитися. Нам теж хочеться тепла».
Незабаром народився хлопчик. Ганна пішла на пенсію, допомагала з малечею, а у вільний час вони з чоловіком їздили в село. Будинок відремонтували, чекали на внуків у гості. Тарас змайстрував дитяче ліжечко. Ось так із випадкового сусідства виросла справжня родина. Іноді життя робить неймовірні повороти — головне, не закривати серце перед ними.
