**Щоденник Марічки**
Сьогодні все пішло шкереберть. Бігала по «Океану Плази» з купою пакетів, обганяла людей на ескалаторі, стискала зуби через свого недолугого хлопця Тараса, який навіть авто не має, щоб зустріти мене з цією тяганиною. Довелося викликати таксі через додаток. І, як на зло, машину призначили миттєво. Прийшлося на шпильках мчати через весь торговельний центр до парковки.
Злість клекотіла у грудях. Не тільки ніхто не зустрічає, а й нові шкіряні черевики з «Райської Пташки» стерли ногу до крові.
— Дівчино, обережніше! — обурилася жінка, яку я зачепила пакетом по голові.
— Дивіться під ноги, а не в небі літаків шукайте! — відгризлася я, навіть не обертаючись.
— Хамуга! — почулося позаду, але мені було байдуже.
Вискочила на парковку — а машини вже немає. Водій скасував замовлення, а вартість підскочила вдвічі. З лютим ревом скасувала пошук, сіла на лавку, скинула черевик.
— Господи, сьогодні весь світ проти мене! — Вимахала пакетом, який зірвався з руки й викинув чек.
***
Завжди мріяла про краще. Телефон — останньої моделі, манікюр — тільки у «Королеви», черевики — із справжньої італійської шкіри. І хлопці повинні були відповідати: розумні, успішні, з гарними машинами. Але доля підкидала лише «неліквід»: або ліниві, або бідні, або зовсім без перспектив.
— Доторкаєшся, що залишишся сама, — казала мати. — Чоловік цінний не гаманцем, а вчинками.
— Ну і що, я маю вночі на його вчинки дивитися? — парирувала я.
Та все ж здалася. Тарас, банківський клерк, три роки мене обхажував: квіти, кафе, навіть у Карпати возив. Хоча й економкласом. А машини в нього не було — вважав за розкіш.
— Він тебе любить, чого ще треба? — настоювала мати.
Я згодила. Але всередині — бурчала.
***
— Чому б і ні? — раптом почула голос над вухом.
Озирнулася — а це ж Андрій! Той самий, якого я колись у коледжі відшила. Але зараз переді мною стояв не той затурканий хлопчина, а стильний чоловік у шкіряній куртці з ключами від чорного «Порше» в руці.
— Підвезу додому? — запропонував він.
За хвилину я вже сиділа в розкішному авто, розмовляючи про його успіхи: власна IT-фірма, подорожі Європою, дорогі хобі.
— Ти вийшла заміж? — ніби випадково запитав він.
— Ні-ні! — поспішно заперечила я.
Вечір затягнувся: кіно, кафе, сміх. Після він поцілував мене в машині, і я… дозволила.
Наступного дня я розірвала стосунки з Тарасом.
А через тиждень знайшла сторінку Андрія в соцмережі. На фото — дружина та двоє дітей.
— Ти ж казав, що в пошуку! — зашипіла я в трубку.
— Ми просто добре провели час, — сміявся він.
Кинула телефон. Повертатися до Тараса вже не можна.
Сьогодні моя мрія дала мені ляпаса. Дуже болючого.
