— Ти не спізнишся? О котрій виїжджаєш, Діму? Діму! — Настя торгала чоловіка за плече, а він відмахувався, ніби натякаючи, що прокидатися поки не збирається й нікуди не спізниться. Настя глянула на екран телефону — лиш сьома година ранку.
«Навіщо я так рано прокинулася в суботу? Справи нема, речі Дмитрові ще вчора зібрала…» — подумала Настя й навіть хотіла знову лізти під теплу ковдру, але раптом…
Раптом знову нахлинув той самий незрозумілий передчуття тривоги, яке останнім часом Настя відчувала все частіше. Начебто й підстави нема: чоловік поруч, квартира в центрі, євроремонт, дизайнерські меблі, дорога техніка. У Дмитра — своя машина, у Насті — теж. Нещодавно купили будиночок у передмісті на дачу. Усе є, одним словом.
Багато хто про таке лиш мріє. Спробуй поживи в орендованій хаті, їдь на роботу тролейбусом, а ввечері — уроки з дітьми, вечерю на всю родину, кредит сплати, у школу здай і на те, і на це… Ляжеш спати — а вже дзвонить будильник, і знову все по колу. Ото мені б такі проблеми! Подумаєш, якесь передчуття! Яке?
Та от це саме! Настя вже давно навчилася його впізнавати. Безпричинна тривога, якась нудьга, передчуття лиха й відчуття, що щось важливе вислизає. Воно приходить раптом і так само зникає. На час відпускає, а потім знову повертається.
Ось і цього ранку погане передчуття знову без дозволу вдерлося в жіноче серце. Настя встала з ліжка, ще раз глянула на сплячого чоловіка й пішла на кухню. Дмитро сьогодні їде у чергову відрядження. Як же вони набридли останнім часом! Півтора роки тому прийшов новий начальник, зарплату підвищили значно, компанія велика й перспективна. Він — один із провідних співробітників, керівник відділу. Та ось робота забАле тепер Настя вже не була самотня, бо Леонід і Катюша наповнили її життя теплом і радістю, і навіть колишній біль здавався лише далеким сном.
