Тісно!
Олеся здивовано читала повідомлення у месенджері:
«Привіт, доню! Вибач, що лише зараз пишу тобі, на те були свої причини. Ми розійшлися з твоєю матірю давно, коли тобі було три роки, і ти мене, звісно, не памятаєш. Не буду писати, що каюся чи відкупую свою провину ні. Я пішов до іншої жінки, яку кохав, і не вважаю себе винним. Залишив твоїй матері квартиру, де ми жили, і речі пішов у чому був. Платив аліменти, хоч і невеликі, тож гадаю, що вчинок мій не був підлим.
Тепер до справи. Ми з новою сімєю пять років тому переїхали на ПМЖ до Канади, де й живу досі. Моя мама, твоя бабуся Наталія Миколаївна, відмовлялася їхати, після нашого відїзду жила у своїй маленькій двокімнатній хрущовці. Я оплачував її лікування, утримання, але недавно вона померла. Не зміг приїхати попрощатися з Канади це й складно, й дорого, хоч живемо заможньо.
Близьких родичів у мами не було, а продавати її квартиру безглуздо: прибуток копійки, а клопоту море. Тому ми вирішили залишити її тобі. Я оформив усі документи, відправив їх адвокату. Бабуся перед смертю теж склала заповіт на тебе. Тобі треба лише звязатися з ним він пояснить подробиці. Його послуги оплачені, сплатиш лише держмито та податки. А головне доглядати бабусину могилу, поставити памятник. Це дрібниці порівняно з цілою квартирою, яка тепер твоя.
Сподіваюся, зможеш скористатися цим подарунком. І ще це лише твоє. Твоя мати отримала від мене все: квартиру, аліменти. Її новий чоловік та діти мене не цікавлять, тож повторюю: спадок твій і нічий більше.
Будь щаслива, доню. Твій тато Олег Васильович Забіла».
Далі були контакти адвоката. Олеся не втрималася й подзвонила. Їй підтвердили інформацію, домовилися про зустріч назавтра. Дівчина вирішила поки мовчати перед матірю спершу варто було все перевірити.
У маминій двокімнатній квартирі жила ще Тетяна її зведена сестра. Хто був її батько, не знав ніхто, навіть, здавалося, мати. Попри те, що Таня була на три роки молодшою, вона встигла вийти заміж і народити двох синів. Тепер вони вчетверо тіснилися у великій кімнаті, а Олеся з матірю у маленькій спальні. Якщо ця історія з квартирою виявиться правдою, це буде справжнє диво! Вона вже трохи заощадила на перший внесок за квартиру. Зарплата дозволяла б взяти іпотеку на студію, але тепер доля дарувала їй цей шанс!
Тато надіслав план квартири стара хрущовка, дві суміжні кімнати, ремонту, мабуть, немає. Та й що! Зате своя! Мати не вмикатиме на всю гучність дурнувалі ток-шоу, племінники не влаштовуватимуть погроми. Можна буде прийняти ванну з піною, вийти з неї, загорнувшись у рушник, а то й взагалі без нього. Холодильник перестане пустіти від її продуктів, а кухня завалюватися брудним посудом. Ввечері вона заварить каву, вмоститься з ноутбуком у кріслі й працюватиме над дизайном інтерєрів її роботи добре продавалися.
І, звичайно ж, можна буде нарешті влаштувати особисте життя! Маленька кімната стане її спальнею, куди вона нікого не пустить. На кухні вона облаштує робочий куточок, а у великій кімнаті прийматиме гостей! Олеся усміхнулася, але одразу ж зітхнула: спершу треба все офіційно оформити.
Наступного дня вона зустрілася з адвокатом чоловіком літнього віку в дорогому, але невимушеному одязі. Він підтвердив слова тата, показав документи, відвіз Олесю до квартири. Житло виглядало, мяко кажучи, «втомленим», але дівчину це не лякало: з ремонтом вона впорається.
Адвокат пояснив, що ключі можна отримати вже зараз, але офіційне оформлення займе півроку. Замок варто змінити, познайомитися з сусідами щоб знали, що у квартири є господар.
Тепер Олесі треба було розповісти все матері. Звісно, їй і Тані буде тісніше без неї, але ж на одного мешканця менше! Мати сприйняла новину без радості:
Чому Олег усе це робить через тебе? буркнула вона.
Як «чому»? Я ж його донька!
А я його дружина, хоч і колишня! Питання щодо майна треба вирішувати зі мною!
Мам, це ж бабусина квартира. Вона заповіла її мені, бо тато не може приїхати з Канади, щоб оформити спадок. Ось він і передав його мені.
Тобто, тепер це твоя власність? На якій підставі?
На якій?! Це моя спадщина!
А я? А Таня з дітьми? Ми тобі чужі?
Ні, ви не чужі, тихо сказала Олеся. Але бабусі ви були ніким. Тато залишив тобі квартиру, платив аліменти. Чому він має утримувати мою сестру, до якої не має жодного стосунку, та ще й її чоловіка з дітьми? Я заморозила своє життя, коли Таня привела сюди родину. Мені вже 22, а я навіть подругу не можу запросити до себе!
ЯОлеся глянула на матір, побачила сльози на її обличчі та раптом усвідомила, що в цій квартирці, де всі постійно наступають один одному на ноги, вже давно немає місця ні для спокою, ні для щастя тож вона взяла ключі, вийшла за двері й нарешті зробила перший крок до свого нового життя.
