**Незручна донька**
Олесю, ти знову своє лахміття додому притягла? сердито спитала мати, зустрічаючи доньку на порозі.
Це не лахміття, мамо. Це шматки оксамиту. Їх і так би викинули
От і викинули б! Скільки можна тобі казати: шиття не професія, а дитяча забава! Краще б другу зміну взяла. Може, хоч на пральку накопили б.
Олеся мовчала. Зняла куртку, пройшла до кімнати. Мати продовжувала бурчати на кухні, сестри близнючки Соломія і Марічка хихикали, втупившись у телефони.
Вона знову у свої шматки грається! крикнула Марічка.
Наречонка Ів Сен-Олеся! додала Соломія і реготала.
Олеся сіла біля вікна, дістала з сумки тонкий блакитний оксамит і шматочок золотистої тюлі. Провела пальцями тканина була мякою, як вода. Вона вже бачила це плаття: струмливе, з оголеними плечима та асиметричним подолом. Справжнє. Чарівне.
Днем Олеся працювала на меблевій фабриці. Офіційно складальницею. Неофіційно «місцевою дивачкою»: завжди з шпильками в кишені, олівцями за вухом, у робочому халаті, прикрашеному саморобною брошкою.
Олесю, знову брошку сама робила? одного разу запитала Віра, старший майстер.
Ага. З пластикової заглушки і бісеру.
Золоті у тебе руки. Шкода, ніхто не цінує.
Нічого. Я сама знаю, чого хочу.
Олеся працювала швидко. Після зміни йшла до подруги Зіньки та працювала у фотостудії в торговому центрі.
Олесь, ти якраз вчасно! Я вже налаштовую світло.
А плаття готове.
На Олесі те саме з блакитною оксамитовою спідницею. Подол струмує, плечі оголені, на талії вишитий вручну пояс. Вона в ньому не просто гарна ніби з іншого світу.
Зіна фотографує, шепоче: «Ти як фея!». Потім викладає у свій блог.
Який хештег ставити?
#фабричнапринцеса, жартує Олеся. Все одно ж у цеху шила.
Через пару днів Зіна вбігає до Олесі на фабрику.
Олесю! Там от що! Дизайнер із Києва написав. Йому твоє плаття потрапило у стрічку. Хоче звязатися!
Ти що?.. Серйозно?
Ось! Зіна тк Так, сказала Олеся, дивлячись на екран, де мерехтіло повідомлення від відомого дизайнера, схоже, з мене таки вийде щось більше, ніж фабрична дивачка.
