**Щоденник Василя Коваленка**
Висадивши коханку з машини, Коваленко ніжно попрощався та вирушив додому. Біля під’їзду на мить зупинився, у думках важачи, що скаже дружині. Піднявся сходами, відчинив двері.
— Привіт, — промовив він. — Марічко, ти вдома?
— Вдома, — байдуже відповіла дружина. — Ну що, йти котлети смажити?
Коваленко дав собі слово діяти рішуче — по-чоловічому! Поставити крапку у подвійному житті, поки на губах ще теплі поцілунки коханки, поки його знову не засмоктала буденна трясовина.
— Марічко, — він прочистив горло. — Я прийшов сказати… нам треба розійтись.
До новини Марія віднеслась спокійніше за сподіване. Її взагалі було важко вивести з рівноваги. Колись він навіть жартував, кличучи її «Марією Кригою».
— Тобто що? — спитала вона, стоячи в дверях кухні. — Мені не смажити котлети?
— Як знаєш, — відповів Коваленко. — Хочеш — смаж, не хочеш — не треба. А я йду до іншої жінки.
Після такого більшість дружин кинулась би на чоловіків зі сковорідкою або влаштувала бурхливу сцену. Але Марія не була з тієї більшості.
— Ой, лишенько, — сказала вона. — Ти мої черевики з майстерні приніс?
— Ні, — знітився Коваленко. — Якщо тобі так важливо — зараз поїду та заберу!
— Ох… — буркнула Марія. — Ти ж у мене такий, Коваленко. Пошлеш за черевиками — а він старі й принесе.
Він почув себе образим. Йому здавалося, що розмова про розлучення йде якось не так. Бракує емоцій, пристрасті, обурення! Але чого ще чекати від дружини, яку всі кличуть Марією Кригою?
— Марічко, ти мене не чуєш? — підвищив голос Коваленко. — Я кажу, що йду до іншої жінки, кидаю тебе, а ти про якісь черевики!
— Так і є, — відповіла вона. — На відміну від мене, ти можеш йти куди завгодно. Твої ж черевики не в ремонті. Чого б і не походити?
Вони прожили разом довго, але Коваленко досі не розумів, коли дружина жартує, а коли говорить серйозно. Колись він і закохався в неї саме за її спокій, врівноваженість і малослівність. Та ще й господарність та гарні форми грали не останню роль.
Марія була міцною, вірною та холоднокровною, як сталевий якір. Але тепер він любив іншу. Гаряче, гріховно й солодко! Тож треба було розставити всі крапки.
— Отже, Марічко, — промовив він з ноткою урочистості. — Я вдячний тобі за все, але йду, бо люблю іншу. А тебе — ні.
— Та ну й ну, — махнула рукою дружина. — Не любить, каже. Моя мама, наприклад, любила сусіда. Тато любив доміно й горілку. І що? Подивись, яка я класна вийшла.
Коваленко знав — сперечатись із Марією марно. Кожне її слово — мов гиря. Весь його пыл згас, скандалити вже не хотілося.
— Марічко, ти справді чудова, — вимовив він кисло. — Але я люблю іншу. Гаряче, гріховно й солодко. І йду до неї, розумієш?
— До іншої — це до кого? — спитала дружина. — До Наталки Шевченко, чи що?
Коваленко відступив. Рік тому в нього був роман із Шевченко, але він і не підозрював, що Марія її знає!
— А ти звідки про неї?.. — почав він та змовк. — Неважливо. Ні, не Шевченко.
Марія позіхнула.
— Тоді, може, до Світлани Ковальської? До неї збираєшся?
У Коваленка похололо в спині. Ковальська теж колись була його коханкою, але це в минулому. Якщо дружина знала — чому мовчала? Та ж вона, звісно, кремінь!
— Не вгадала, — сказав він. — Не Ковальська й не Шевченко. Це зовсім інша, чарівна жінка, вершина моєї мрії. Я не можу без неї й збираюсь до неї піти. І не відмовляй!
— Значить, скоріш за все, Майя, — сказала дружина. — Ой, Коваленку… ну й дурень ти. Ну вершина! Майя Валентинівна Гусак. Тридцять п’ять років, одна дитина, два аборти… Так?
Коваленко схопився за голову. Попадання було точним! Він дійсно крутив роман із Майєю Гусак.
— Але як?! — пробурмотів він. — Хто нас видав? Ти слідкувала за мною?
— Елементарно, Коваленку, — сказала Марія. — Тіточка, я ж гінекологиня з досвідом. І я переглянула всіх жінок у цьому місті, а ти — лише малу частку. Мені досить глянути, щоб зрозуміти, де ти встиг побувати, дурнику!
Він зібрався.
— Нехай, ти вгадала! — огризнувся. — Навіть якщо це Гусак — це нічого не змінює. Я йду до неї.
— Дурний ти, Коваленку, — сказала Марія. — Хоч би запитав у мене! До речі, нічого чарівного в Гусак нема — все як у звичайних жінок. А історію хвороб своєї «вершини» ти читав?
— Н-ні… — зізнався він.
— То й ясно! По-перше, миттєво йди в душ. По-друге, завтра подзвоню Семеновичу, щоб прийняв тебе в диспансері. Оце ж ганьба: чоловік гінекологині не може навіть здорову жінку знайти!
— І що ж мен— Відтоді Коваленко не лише не пішов до Майї Гусак, а й завів зошит, куди записував усіх жінок, яких дружина обстежувала, аби нарешті знайти собі здорову коханку.





