Одна
Українською дівчиною Соломія прийшла працювати секретаркою до будівельної компанії. Не вдалося після школи вступити до університету дуже хворів батько, а матері в неї не було. Він виховував її сам, мати померла при пологах. Зате в школі вона вивчала французьку. Їй дуже подобалася ця мова, вона ходила на додаткові курси, а потім ще й вдосконалювала знання. Сподівалася, що стане в пригоді.
**Безвідповідне і таємне кохання**
Коли Соломія вперше побачила свого начальника Тараса Борисовича він увійшов до приймальні вранці, ввічливо привітався, на мить зупинив погляд на новенькій і пройшов у свій кабінет вона завмерла.
«Ой лишенько, збентежено подумала вона, який гарний чоловік!» А потім спохватилася: «Та що це я? Тарас Борисович мій начальник, старший за мене, до того ж одружений».
Йому було сорок статний, з бархатним голосом, блакитними очима й чарівною посмішкою. Він викликав її до кабінету, дав якісь вказівки, а вона дивилася йому в очі, тонула в них, насолоджувалася його голосом, але, взявши себе в руки, кивнула.
Вискочивши від начальника, вона плюхнулася на стілець і поступово прийшла до тями.
«Ні, так не можна. Я прийшла працювати. Шеф одружений, і всі кажуть, що дуже любить дружину Марічку».
Тарас Борисович дійсно був одружений, і крім своєї Марічки нікого навколо не бачив. Дітей у них не було, але він любив її безмежно, і почуття були взаємні. Колеги-жінки плелиськи:
«Що наш шеф знайшов у цій сірій мишці? Дружина йому зовсім не красуня, одягається без смаку. Дітей не народила. А він справжній чоловік!»
У чомусь вони були праві. Марія була звичайною жінкою, одягалася просто, і поруч із чоловіком виглядала, мяко кажучи, не дуже. Але для нього інших жінок не існувало. У цьому всі переконалися після численних спроб затягти, привабити чи спокусити шефа. Але він залишався камяним, байдужим, ніяк не реагував.
Соломія слухала пересуди колег і тихо кохала Тараса Борисовича. Наодинці вона уявляла, як одного разу він помітить її і зрозуміє, як сильно вона його любить.
«Ми обовязково будемо разом, і я народи йому дітей. Звісно, я не збираюся руйнувати його сімю, але можу просто народити від нього дитину. Боже, як же я його люблю!» такі кришталеві мрії постійно переслідували її.
Тарас Борисович став для Соломії єдиною і нездійсненною мрією. А він нічого навколо не помічав, ставився до неї як до хорошої працівниці, яка чудово виконує обовязки. Правда, одного разу подарував їй квіти, але то був її день народження. А вона після цього стала ще щасливішою все-таки подарував
**Випадкова зустріч**
З тих пір минуло двадцять років. І ось одного дня Соломія зустріла його на вулиці й спочатку не впізнала. Сивий, ішов, шаркаючи ногами. Від колишнього красеня не залишилося й сліду. Найбільше їй хотілося, щоб він дізнався її. Серце билося бешкетно, у роті пересохло, ноги неміли, а він навіть не помітив її, спокійно йшов далі.
Їй кортіло наздогнати його, пригорнутися й сказати, що досі любить, але вона не зрушила з місця. Дивилася вслід і не помічала, що говорить вголос:
«Господи, що з ним сталося? Невже він заслужив таке?»
«Він зовсім згас після смерті дружини Марії, хоча минуло лише два роки. Важко йому, дуже важко», почула Соломія голос і побачила бабусю. Це мій сусід, іноді допомагаю йому. Живе сам і пенсію пропиває. Хоч і лаю його, бідолашного, але він нічого з собою не може вдіяти. А вік ще не старий шістдесят два».
Соломія дуже переживала, і бабуся помітила:
«А ти, доню, йому хто?»
«Ніхто», зітхнула вона і пішла далі.
Весь день ця зустріч не виходила з голови. Не могла заснути, лежала з заплющеними очима, а моменти життя, ніби у кіно, миготіли перед нею. В одну мить усе перевернулося. Це єдине кохання повернулося до неї. Він був її єдиним і найдорожчим.
**Щаслива відрядження до Франції**
Майже три роки Соломія працювала секретаркою Тараса Борисовича, ніколи і нічим не виказала своїх почутть. Кохала тихо і безнадійно. А одного разу він їй сказав:
«Соломіє, нас із тобою чекає відрядження до Франції, а ти, як я чув, досконало володієш французькою. У нас будуть перемовини, а я ж нічого не розумію. Тож готуйся».
Він і уявити не міг, як зраділа Соломія, не знав, як бешкетувало її серце. А вона думала, що буде наодинці поруч із коханим.
Перемовини пройшли успішно, і перед поверненням додому Тарас Борисович запропонував:
«Давай, Соломіє, відзначимо наші успіхи в ресторані. Ти молодець, чудово впоралася».
У ресторані сиділи довго. Тарас Бори
