Останній лист
Наталка не знала свого батька. Коли підросла і запитала маму про нього, та лише зітхнула:
— Невже тобі погано зі мною?
Галина любила доньку, хоча й не пестила. Та й як не любити тиху, великооку дівчинку? Клопоту вона не завдавала — від уроків не тікала, вчилася добре, слухалася.
Звичайна, нічим не визначна дівчинка. Хіба всі мають бути красунями? Ніхто з дорослих ніколи не казав, що вона мила чи чарівна. «Як на маму схожа!» — ось що чула вона.
Мама не користувалася парфумами, не підфарбовувала губи, не носила підбори. «Які там підбори? За день так набігаєшся біля станків, що ноги гудуть», — казала вона. Працювала вона на ткацькій фабриці. У цехах стояв гамір, тому мама звикла говорити голосно, майже кричати.
Після дев’ятого класу мама відвезла Наталку на літо в село до своєї подруги. Начебто намічалося щось особисте. Донька не заважала, але ще рано було їй про це знати.
— А як ви познайомилися з мамою? — запитала Наталка в тітки Марії. — Вона ж міська, а ви в селі живете.
— Так твоя мати теж селянка. Ми з нею дружимо з пелюшок. Вона потім у місто виїхала, на фабрику влаштувалася. Не розповідала? Завжди соромилася свого походження. — Тітка Марія зітхнула. — А я залишилася, одразу після школи заміж вийшла. Дітей Бог не дав, чоловік поїхав на заробітки та й пропав. От і живу сама. Твоя мати хоч народити змогла, а тут і чоловіків гідних нема — усі п’ють.
— А мій батько? Щось про нього знаєте?
— Та чого ж не знати? На фабриці самі жінки. Після зміни не до кохання. Матері як передовичці виробництва квартиру дали. Не всім так пощастило. А роки йдуть.
Прийшов до них наладчиком станків чоловік. Не красенем був, та й нащо мужику краса? У жіночому колективі будь-хто на вагу золота. Не знаю як, але завагітніла вона від нього. І то в останній момент, майже вже пізно було.
Галина красою не вирізнялася. За нею хлопці табунами не ходили. Як дізналася, що дівчинка буде, ще більше зраділа. Дівчинку без батька виростити легше. Народила для себе. Так це називається. — Тітка Марія знову зітхнула.
З тіткою Марією було легко спілкуватися, не так, як із мамою. Ще й навчила Наталку багато чого по господарству. А чим ще в селі займатися? Дітей повно приїхало на літо, та всі малі — не по віку Наталці.
А наприкінці липня приїхав до сусіда підліток. Наталка його побачила — і серце в грудях заспівало. Він на городі дідові допомагав, воду з річки носив, а вона з вікна за ним спостерігала.
Якось побачила, що він пішов на річку, схопила рушник і побігла слідом. Тільки по дорозі згадала, що купальник не наділа, але повертатися вже не стала. Сіла на траву на березі й дивилася, як він пірнає й відфуВискочив із води, сміючись, і подивився на неє — ніяк не сподівався, що вона прийде.
