Глибока й темна ніч відступала, наближаючи неминучий момент розставання. Ближчав світ. Оксана всю ніч просиділа біля домовини свого померлого чоловіка, думала та згадувала своє життя з Дмитрійом. Обидва вже підійшли до старості.
Дмитро мій життя віджив 76 років, міг би й більше, якби не хвороба, просябі думала Оксана, вона на три роки молодша.
Добрим чоловіком і батьком ти був, Дмитре, гледячи на нього, вже говорила вголос, вже світало і обличчя стало видніше, ніж ночі за свічкою. Головне вірним, а спокуси перед тобою було чимало ех, як швидко пролітає життя.
Усю ніч спогади розколупували її душу, наче перегортала сторінки книги, повнії сумних і радісних моментів, довге було їх життя 53 роки, це немало.
Коли Дмитро зрозумів, що більше не підійметься, усе говорив дружині:
Оксанко, це Бог мене карає за гріхи, мабуть, не так жив, не так думав, але дружина заспокошувала.
Не картай себе, Дмитре, гарне життя ти прожив. Не пив, не бунтів, як інші, нас з донею любив. Сам не знаєш, що говориш, які це гріхи? а він слухав її та заспокоювався.
Вже розвиднілося, на кухні метушила донька Ярина, приїхала із міста сама. Чоловіка в неї нема, давно розійшлася, а її донечка, Оксана внучка, народіла другу дитинку нещодавно, тому і не приїхала. Не попрощається внучка з дідом. Та що ж тепер, зате в дитинстві у них усі канікули жила.
Так і вийшло випорхнула Ярина з дому, єдина донька була і є. Двоє дітей померли один прожив день, а інший тиднев. Як тільки Оксана доглядала за донькою, як обігрівала. Та Бог дав життя донечці.
Ще до закінчення школи заявила Ярина:
Любі мої батьки, після школи поїду до міста, не хочу жити у селі. Розумію, що я у вас одна і маю в старості вам допомагати, але в місті життя цікаєвіше.
Ну що, я не проти, згодійсяДавно то було, а тепер лиш спогади гріють серце, навчаючи, що справжня любов це вірність, яка не згасає навіть у пам’яті.
