Моя подруга Лариса в школі почала зустрічатись з однокласником Павлом. Він був моїм двоюрідним братом. Звичайно, я була дуже рада за подругу з братом і ще зі школи чекала на їхнє весілля.
Вони збирались побратись, коли закінчили школу, але батьки хотіли пишне весілля. Тому, щоб заробити на нього Павло вирішив поїхати трохи заробити в Чехію. Лариса його відпустила, хоч і з тяжким серцем, а сама знайшла роботу в Україні й також почала складати гроші.
Пройшло кілька місяців з того часу, як Павло поїхав. Одного разу мені зателефонував брат.
– Можеш говорити? – Запитав Павло сумним голосом.
– Так, звичайно. – Сказала я. – А що сталось? Щось ти невеселий.
– Навіть не знаю, як сказати… – Павло зітхнув. – У мене тут інша… Ну, тобто була…
Павло розповів мені, що одразу після приїзду познайомився з дівчиною Аліною. Вона теж з України й працювала неподалік від Павла. Вона впала братові в око. Спочатку вони дружили, потім Павло почав її запрошувати гуляти. Словом, згодом в них зав’язались серйозні стосунки. Павло вже вирішив, що порве з Ларисою. Але цей момент відтягував, адже не міг набратись сміливості, аби сказати в очі Ларисі, що має іншу.
– Але позавчора… – Павло зробив довгу паузу, після якої продовжив свою сповідь, – до Аліни приїхав чоловік. Як з’ясувалось, у неї в Україні сім’я – законний чоловік та троє дітей. Вони навіть не були у сварці. Для Аліни наші стосунки були просто способом зняти стрес та розважитись. Коли я побачив, як чоловік цілує її та дарує троянди, вона підморгнула мені невесело, мовляв, йди звідси, поки чоловік тебе не побачив. І я пішов. А потім ввечері вона зателефонувала мені й сказала, що між нами все скінчено й мені потрібно її забути, бо зранку вона йде з чоловіком додому до дітей.
Я також сумно зітхнула у відповідь.
– Ти хочеш, щоб я тебе пошкодувала, Павле? – Запитала я брата.
– Ні, звичайно, – Павло тихо відповів, – просто порадь, що мені робити? Сказати про все Ларисі й втратити її назавжди, чи просто повернутись, наче нічого не було й жити далі?
Переді мною постала дилема. Тепер і я знаю таємницю брата і якщо вдаватиму, що нічого не сталось – зраджу подругу. А якщо скажу Павлові розповісти про все Ларисі, або, чого гірше, розкажу сама, то можу винна у їхньому розриві. А вони кохають один одного.
– Не знаю, Павле… – Чесно сказала я. – Роби, як підказує серце.
З того часу пройшло шість років. У Павла та Лариси двоє прекрасних синочків. Вони живуть у щасливому шлюбі. А все тому, що Павло набрався сміливості й розповів нареченій, про те, що сталось в Чехії. І вона змогла його пробачити, хоч і відчула біль зради. Але, на щастя, ця історія закінчилась добре. І я дуже рада за брата з подругою.
